|
Обставини загибелі: Загинув 17 вересня 2015 р. під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка
(Волноваський район Донецька область), в результаті підриву на міні. Разом з Олександром загинув солдат О. Зінченко
Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина, донька та син.
Місце поховання: м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 7, ряд 4, місце 42. 
Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, "за особисту мужність і високий
професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений
орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
 |
Обірвалось життя прекрасної людини, яка завжди допоможе, великий
труженник, справжній чоловік. Важко повірити, що Олександра не має з нами, розумом розумієш, але серце не приймає. Ми всі змінилися, ми всі маємо
горе в душі. Справжнє, у кожного загинув як не син, чоловік, батько, так друзі чи знайомі. Загинули кращі. Ті, які мали жити. Вічна пам'ять.
Інна. Київ. | 
Олександр, писав вірші… ось деякі з них:
Задумайся
Чому ви стали всі такими,
Чому продажні як скоти?!
За що ви нас так не злюбили,
ми ж були з вами мов брати..
Завжди стояли брат за брата,
завжди була одна мета,
ми Гітлера разом здолали,
і були рідні як сім'я.
Но тобі ж мало грошей й слави,
тобі потрібна вся земля,
тебе окутали злі чари, що полонили в забуття.
Ти кожен день платиш душманам,
щоб воювали на землі,
щоб нашу Неньку грабували і славу до Кремля несли.
Задумайся доки не пізно,
доки не вмер ти по винні,
що Україною вдавився коли "допомогти" хотів...
14.04.2015
Моя країна
А я живу на Україні, це моя рідная земля.
Там небо чисте і блакитне, там змалечку знаходжусь я.
Тут люди, добрі й не байдужі, і золота у нас земля.
Але одне в країні лихо-це клята Путінська війна.
Він Крим наш хоче приєднати, Донбас у нас силоміць взяти і до Росії все віддати.
Але не зможе він цього утнути, допоки ми одна сім'я.
Допоки гинуть наші хлопці за нашу віру і життя, за нашу неньку Україну
За наш старий козацький дух, за мирне небо над землею ми будем битись й не здамось...
09.01.2015
Последний раз Ты видела мои глаза,
Свой взгляд не отводила слишком долго.
Катилась по щеке Твоей слеза,
Ведь сердце навсегда моё умолкло.
Узнало много радости оно,
В те дни, когда жило Тобою.
И с Твоим сердцем билось за одно,
Согрето нежной лаской и любовью.
Но у всего живого есть предел…
Есть жизни пик, последняя вершина.
Вот так вот, я Тебя оставить не хотел,
Но что поделать, так СУДЬБА решила.
2011 г. |
