Батьки, діди Саші – кияни. У родині було четверо дітей. Найстарша Оксана і троє братів – Олександр, Роман, Денис. Усі народилися поблизу Львівської площі. З часом родина переїхала у Деснянський район. Мама Наталія Дмитрівна, сестра з родиною зараз мешкає на вул. Драйзера. Саша пішов у 91 школу. У другий клас вже перевівся у 119 ту, в якій закінчив 8 класів.

Займався тайським боксом. Ходив на гурток на дитячу залізницю у парку на вул. Шамрила. Навчався в училищі на автослюсара. Працював за спеціальністю, займався кузовним ремонтом. Перед тим, як піти на війну, працював завскладом меблевої фурнітури на Петрівці.

Любив природу. По кілька місяців у теплу пору року жив у наметі на островах на р. Десенці. Там його провідувала сім’я і друзі. З першого класу почав писати вірші. Любив Сергія Єсєніна. Писав вірші і на війні. Зошит з віршами втрачено.

Сашко не цікавився політикою, аж поки не побили студентів 30 листопада 2014 року. Його племінник - студент університету ім. Грінченка. І вслід за студентами Сашко і сестра Оксана почали виходити на Майдан.

Добровольцем пішов на війну. З допомогою родини придбав спорядження. 28 вересня прийняв присягу на вірність народу України. Служити Саші сподобалося настільки, що думав присвятити життя війську. Коли прийшов у відпустку після першого ж дня зізнався, що сумує за армією, за бойовим братством.

Помер вдома у перші дні своєї першої відпустки. Центральна військово-лікарська комісія у своєму протоколі констатувала, що захворювання і причина смерті пов’язані з проходженням військової служби.

Старший брат Саші Роман Вінніков від вересня 2015 року служить у 12 батальйні.