Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

У 1992 - 1994 рр. навчався на факультеті інформатики та обчислювальної техніки Київського політехнічного інституту. Працював на різних столичних приватних підприємствах (системним адміністратором, менеджером), водночас із 2005 р. керував власним інтернет-проектом із продажу запчастин до мотоциклів. Захоплювався рок-музикою, був активним учасником неформальних рухів київських мотоциклістів та прихільників соціоники (сучасної науки, що вивчає процес обмін інформацією між людиною і зовнішнім світом). Водночас вів авторський кулінарний інтернет-сайт "Шмакота!" (останній рецепт на ньому - коктейля "Слава Україні!" - вже після його загибелі опублікувала дружина Алла).

Брав активну участь у Революції Гідності. Водночас висловлював свою патріотичну позицію у соціальних мережах. Після анексії Росією Криму Богдан уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України і був зарахований до батальону спеціального призначення НГУ "Донбас"(як позивний узяв один із своїх інтернет-"ніків" - "Варг"). Вже під час перебування у районі АТО написав у одній із соцмереж: "Знаєте, до подій 21.11.2013 я збирався валити з того болота, в яке перетворювалась Україна. Було два варіанти: Румунія або Греція. Після 30.11.2013 - я думав тільки про помсту київському "Беркуту". Після 10-11.12 я бажав відстояти свої та моїх братів-українців права. Після 18-20.02.2014 - я куй куди звідси поїду. Моя земля тут. І я буду будувати краще життя тут, на своїй землі. Українці! Я пишаюсь тим, що належу до такої волелюбної нації. Це моя земля. І мені тут жити, моїм дітям, моїм онукам й правнукам. Коли ми були в Лисичанську, до нас завітали люди з "Волонтерської сотні". Серед іншого вони передали нам з Харкова листи. Знаєте, такі маленькі клаптики паперу з побажаннями. Так от, цінність цих листів... скажімо так: спокійно читати їх не міг ніхто з нашого підрозділу, сльози навертались на очі навіть у самих брутальних вояків. Дякую, від імені нашого підрозділу, і тим, хто писав ці листи, і тим, хто їх доставив...".

Дружина Богдана Алла займається волонтерською діяльністю, вона є засновником Интернет-сайту "Допомога армії".

Aleksandr Shulman: "29 августа 2015 года, суббота. В последний час. Сегодня мы проводили Богдана. Волка. Варга. Рокера. Мотоциклиста. Соционика. Мужа. Отца. Солдата Украины.
День был солнечный, жаркий и ветреный. У крематория собрались бойцы батальона "Донбас", его друзья, родственники. Те, с кем он колесил по дорогам Украины и других стран. Те, с кем он плечо к плечу воевал. Сдержанные крепкие объятия, короткие фразы. Не было ни отпевания, ни долгих речей. Экран, на котором сменяли друг друга его фотографии. Люди выходили к микрофону и говорили о нём. Кто-то вспоминал его школьные годы в киевской 130-й школе. Кто-то - как он был во взводе гранатомётчиков. Были те, кто шёл с ним в одной колонне - в соседней машине и вышел из кольца, и они ругали себя за это, хотя война не выбирает... Потом был короткий треск троекратного салюта. Звенящий подковами на сапогах почётный караул от НГУ. Треск заводимых мотоциклов. Михайловская площадь. Митинг памяти павших и гневные слова, обращённые к властям - военным и гражданским. Ветер рвал флаги Украины, крымско-татарские и флаги "Донбасса". Тихий вечер в кафе "Каратель". И снова - воспоминания, общие знакомые, боевые эпизоды. Портрет Богдана, полстакана водки, кусок хлеба... И острое, как нож понимание, что больше никогда он не появится в дверях. Не похвастается новым мотоциклом. Не заведёт длинный разговор. Не поссорится накрепко, чтобы потом помириться. Герои - умирают. Они остаются в памяти. В детях. В друзьях. В книгах... Прощай, Варг!"