Народився Володимир 3 жовтня 1969 року в сім’ї інженерів, його дитинство пройшло у с. Кашперівка що на Київщині. Після закінчення восьмого класу твердо вирішив стати військовим і вступив до Ленінградського суворовського училища. Пізніше навчався ще в Полтавському командному училищі зв’язку, звідки за розподілом потрапив в Амурську область.

Після розпаду СРСР Володимир разом із сім’єю повертається в Україну і одразу починає службу в 95-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Спочатку був командиром роти, потім - зам. командира батальйону, на пенсію пішов із посади начальника штабу батальйону.

Підполковник у відставці Володимир Миколайович Юрченко від початку війни на сході України - з літа 2014 р. - покинувши свій будівельний бізнес, за покликом серця почав їздити у найгарячіші точки АТО в якості волонтера. Неодноразово доставляв продукти, військове спорядження і ліки в Донецький аеропорт, с. Дебальцеве, с. Піски, вивозив поранених, потрапляв під кулі, артобстріл.

Уперше чоловік не зустрічав Новий рік із сім’єю, а в день народження доньки вже ввечері поїхав в зону АТО. Не приїхав і на Різдво до батьків - все казав, що нашим воякам необхідна допомога, що нам треба перемогти. Володимир підтримував тих, хто на війні, геть забувши про себе. Двічі був поранений. Лікувався в м. Харкові. Навіть на лікарняному ліжку Володимир постійно тримав зв'язок зі своїми колегами-волонтерами. Згодом чоловіка перевезли до м. Житомира. Він почувався краще. Але несподівано для всіх 2 лютого 2015 року його вирвав із життя серцевий напад. Серце 46-річного чоловіка не витримало переживань за своїх побратимів, які відстоюють незалежність України.

У Кашперівському ліцеї Тетіївського району Київської області відкрито меморіальну дошку Юрченку Володимиру Миколайовичу.