Указом № 12 від 15 січня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

18 серпня 2015 р. рішенням Тернопільської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя» (посмертно).

18 квітня 1982 року в родині Михайла Сафроновича і Віри Єфремівни Юркевичів народився син Андрій.

Дитинство Андрія пройшло в мальовничому с. Білозірка Лановецького району, Тернопільської області. Згодом родина переїхала в м. Тернопіль і 01 вересня 1988 року Андрій Юркевич пішов в перший клас ЗСШ №13, яку успішно закінчив у 1999 році.

Вищу освіту здобув в Тернопільському економічному університеті на факультеті фінансів і кредиту, який закінчив в 2005 році.

У тому ж 2005 році сталася ще одна важлива подія в житті Андрія: 15 жовтня одружився з Жилюк Христиною Миколаївною.

Економічна освіта дала можливість Андрію займатись підприємницькою діяльністю на фірмі "Максимум".

Суспільно-політична ситуація, яка склалась в Україні в грудні 2013 року, назавжди змінила ситуацію в країні та долю багатьох її громадян. Разом з мітингувальниками в Києві, які підтримували європейський вибір України, був і Андрій Юркевич. Після короткого відпочинку, Андрій вдруге приїжджає на Майдан вже в лютому 2014 року і стає активним учасником подій на Інститутській, а також свідком розстрілу мітингувальників 18-20 лютого.

Юркевич А.М., м. Тернопіль, 30.05.2014 р. з книги "Моя революція": "Те, що сталося 18-20 лютого, багато в чому визначило перебіг подальшої історії. Боротьба, її здобутки, смерті патріотів, їх героїзм, і елементарне відчуття братського плеча, особливо зі сторони зовсім незнайомої людини, котра захищає тебе від кулі своїм тілом, поміняли кожного з нас. Прогнали геть байдужість та апатію. Загострили відчуття правди та справедливості. І ще раз довели - неможливе - можливо. Свідома позиція кожного з нас, якщо її послідовно і незламно відстоювати - обов'язково знайде відклик в серцях таких самих борців. Як би скептично не ставились до наших поривів ті, хто не стояв з нами в одних рядах, ті, хто побоявся жертвувати життям, здоров'ям, а часто - всього лиш банальним комфортом заради відстоювання тих глобальних цінностей, на яких тримається світ, - нас вже нічим не зупинити. Буде Майдан стояти 10 років, чи завтра його розберуть на сувеніри - не так і важливо, тому що речі, за які він боровся - в кожному з нас. Майдан - це не палатки, барикади, покришки і коктейлі, Майдан - це ми, ті люди, які носять його ідеї і готові за них боротись, відстоювати їх навіть ціною власного життя. Цінності, за які пролилась і проливається людська кров - тільки збільшуються у вазі і знаходять більше і більше нових послідовників. Процес не зупинити".

Саме з подій на Майдані, Андрій Михайлович Юркевич назавжди поєднав свою долю з долею Батьківщини. І вже 16 червня записався добровольцем в батальйон "Айдар" під позивним "Грізлі", де виконував обов"язки командира відділення.

05 вересня 2014 року Юркевич Андрій Михайлович не повернувся з бойового завдання біля с. Весела гора на Луганщині.

Христина Юркевич. 20.10.2014 р.: Мої відчуття.
Коли після 40-го дня стоїш на могилі коханого, починає приходити розуміння того, що це не страшний сон, не помилка чи дурний жарт, що все, чудової людини більше зі мною немає, і я залишилася сама та в подальшому прийдеться вчитися жити по новому. І якби це прикро не було, нічого від мене не залежить і нічого не можу змінити, оскільки вибір зроблено на Небесах! Поки ми живі в нас мільйон варіантів і можливостей виходів з будь-яких ситуацій, але не в цій, хоча я жива та здорова і розуміння, що все решта це лише банальні речі, зовсім неважливі в житті, коли втрачаєш свою другу половинку...

Мій світ перевернувся з ніг на голову 5 вересня після страшного дзвінка з нерозумінням почутого... Як так? Як же? Це ж перемир'я? Припинення вогню? А у відповідь: "Все. Грізлі з нами вже немає..." Я так чекала протягом того дня дзвінка, і ніколи в житті не забудеться наша остання розмова в ніч напередодні трагедії, що скоро ти приїдеш додому на кілька днів. Та не судилося. Приїхав назавжди. Закарбувалися в пам'яті твої слова, що це твоя остання Війна і більш ніколи в житті не залишиш свою сім'ю, ну і звичайно, як завжди, ніжні, але вже останні слова кохання... Вдячна, що за 5 днів до великої біди навіть вдалося порозмовляти по скайпу, побачити один одного. Я як завжди хвалилась новим вбранням та різними покупками, а він у відповідь лиш посміхаючись казав, що я кумедна.

Словами важко передати, яке було тривожне це останнє наше літо: чекаючи дзвінка, повідомлення чи будь-якої звісточки, коли відчуття, що мобільний телефон "прилип" до тебе і ні з ким стараєшся не розмовляти, бо раптом друга половинка зателефонує.

А все почалося 16 червня близько 23.00 год. Коханий повідомив мені, що їде в АТО. Не втримало нічого, ні сльози, ні прохання, ні благання - все марно, а лиш у відповідь я чула, що твердо вирішив для себе, що не може бути осторонь подій, які творять наше майбутнє. Незабутні слова: "Я кохаю тебе понад життя, але моє місце там... Якщо я залишуся вдома, не зможу дивитися на себе в дзеркало, я буду не я, там ж гинуть люди!!!" Проговоривши цілу ніч, приблизно біля 5.00 ранку вирушив, а я ж тоді відчувала біду...

Реально важко підібрати слова, щоб передати, якою людиною був мій чоловікю Він був безстрашний, відважний, дивився на речі реально, ніколи в житті не залишив би в біді, ніколи б не підвів, все розпочате доводив до кінця. Андрій мав страшну силу волі, вів здоровий спосіб життя, займався Фрі Файтом. Коханий був революціонером з величезним серцем, який пожертвував не тільки власним комфортом, грошима, щасливою сім'єю, коханням, але віддав саме найдорожче, що мав - своє життя за наше майбутнє, за наш спокій, за нашу Україну. Ми завжди вважали, що найбільше багатство, яке є в Світі - це щаслива сім'я... В одну мить я втратила свій найцінніший скарб, свою другу половинку, свою сім'ю...

Цінуйте своє Багатство, повірте це дійсно найбільш дорогоцінне і найважливіше, що є в Світі! Я дуже вдячна Богу за той період в 13 років (з яких 9 одружені), що відчула таке щастя, бути коханою та кохати, а мій Небесний Лицар назавжди залишиться в моєму серці і його безмежне кохання до мене надає сили жити далі...

Дякую тобі за все! Царство Небесне... Герої не вмирають!!!