Я, Богдан Шкодин, із Володимиром Грицівим із одного Сколівського району, Львівської області. Ми були разом мобілізовані під час четвертої хвилі в січні місяці і проходили навчання в 184 Навчальному центрі м. Яворів (на Яворівському полігоні, містечко Інженерне). Нас обидвох після місяця навчання залишили служити інструкторами на тому ж полігоні. Він займав посаду сан-інструктора і його прямим обов'язком було навчав солдатів першої медичної допомоги, що він відмінно і робив, та лікувати хворих, оскільки Володя був лікарем, але лікарем не тільки із вищою освітою, але й за покликанням. Він захоплювався також і нетрадиційною медициною. Саме в лазареті, де я лікування від бронхіту, ми із ним і познайомились. Як всім відомо, в ті часи в Збройних Силах, окрім всього іншого, катастрофічно бракувало медикаментів. Шафи в мед пунктах були практично порожні, а солдати хворіли, особливо на простуду, - масово. Бувало, що Медведик, - такий у нього був позивний на полігоні, з огляду на його антропометричні дані, - із центрального мед. пункту (с. Старичі) привозив маленьку коробку ліків на кілька сотень людей і звісно цього було замало, та Володя ніколи не опускав руки, не засмучувався. Він їздив до знайомих фармацевтів, священиків, волонтерів і вони допомагали йому ліками, коштами і таким чином йому завжди вдавалось привозити так необхідні нам ліки. Якраз він мене цими ліками був і вилікував. Медведик вилікував не одного і не один десяток солдат. Саме під час лікування я дізнався від нього, що він теж був активним учасником Революції Гідності, де теж служив медиком в Медичній сотні. Нам із ним було про що поговорити: про Майдан та його важливість, про європейський вектор розвитку нашої країни, про сподівання на краще майбутнє, про війну. Він був справжнім патріотом та дуже доброю людиною. Неодноразово розповідав мені про те, що не хотів залишатись служити в тилу, але його не відпускали в бойову частину, оскільки він із медичною освітою, а на полігоні тоді такі люди були дуже потрібні. Він тричі писав рапорт про перевід в змінний склад, щоб мати можливість потрапити на передову, однак його командир частини не захотів переводити. І тільки у вересні 2015р. його таки перевели в змінний склад і він потрапив на службу в 128 гірсько-піхотну бригаду, а згодом і в зону АТО. Він був цьому неймовірно радий, бо "горів" бажанням бути на "передку". Ми із ним досить часто зідзвонювались і він розповідав, що і на передовій лікує побратимів.

Це, на жаль і все, що я можу про нього розповісти. Знаю і кажу одне: Вовка був справжнім, відданим патріотом, дуже доброю і простою людиною та відмінним медиком. Слава Герою!!!