Нагороджений медаллю ВГО "Країна" "За визволення Слов'янська" (посмертно).

У його житті було багато лиха, мандрів, важкої праці… Артур Ярославович Гулик народився 17 липня 1983 року у місті Лісосибірську Красноярського краю РРФСР, він був старшою дитиною у родині, що переїхала до Сибіру з України. 1989 року батько загинув (внаслідок нападу злочинця по дорозі на роботу) і мати з малим Артуром та двома його молодшими сестричками повернулася на рідну Львівщину.

Дитинство Артура пройшло в колі друзів, які його дуже любили. Він був добрий, щирий та кмітливий, умів гарно пожартувати, допомагав друзям і сусідам. Навчався в Бориславській середній школі №5. Після закінчення дев’ятого класу продовжив навчання в Підбузькому професійно-технічному училищі, де опанував професії маляра, штукатура та плиточника. Захоплювався малюванням та спортом – чудово плавав, виконував складні вправи на гімнастичних снарядах, відвідував секцію футболу. З юності вів здоровий спосіб життя – не курив і не вживав спиртного.

Коли 2005 року померла мати, Артур був змушений не лише заробляти на прожиття собі, а й всіляко допомагати сестрам, за їхніми словами, «няньчив племінниць, морально і матеріально нас підтримував, був нашою опорою, другим батьком». Працював будівельником у Трускавці, їздив на заробітки до Москви.

У грудні 2013 року, щойно у Києві почалися події Революції Гідності, Артур із товаришами поїхав до столиці, щоб відстоювати європейський вибір та гідне життя рідного народу. Часто телефонував рідним, кілька разів ненадовго приїжджав – і знову повертався на Євромайдан.

У лютому 2014 року у складі однієї із сотень Самооборони під час кровопролитних барикадних сутичок він дістав шість небезпечних осколкових поранень в обличчя та око. Йому запропонували їхати на лікування до Польщі, але замість того Артур, коли ледь загоїлися рани, з так і не видаленими осколками, записався до лав резервістів Національної гвардії України, обійнявши посаду кулеметника 2-го відділення 2-го взводу 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (резервістів) військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об’єднання НГУ. З червня 2014 року він брав участь в антитерористичній операції на сході України, виявивши себе як умілий розвідник, відважний і самовідданий боєць, надійний товариш, з яким легко було розділяти і небезпеку бою, і труднощі польового побуту.

Близько 18.00 26 червня 2014 року, під час проголошеного в односторонньому порядку Президентом України перемир’я, блокпост №1, розташований на західній околиці Слов’янська, був атакований сепаратистами: після 30-хвилинного артилерійського обстрілу у наступ на позиції українських воїнів вперше за час АТО рушили танки (як з’ясувалося пізніше, ці машини були щойно завезені з Росії). Бійці Нацгвардії та Збройних Сил України, серед яких був солдат резерву Гулик, вчинили опір, знищівши один із танків і відступивши з невигідної позиції тільки після отримання відповідного наказу. Разом із товаришами, незважаючи на отримані під час бою осколкові поранення, солдат резерву Гулик вів вогонь з гранатомета та стрілецької зброї. Під ворожим обстрілом він особисто допомагав евакуювати поранених, але дістав ще одне осколкове поранення, від якого невдовзі помер на руках побратимів…

В останню путь 30-річного героя проводжали тисячі людей, знайомих і незнайомих, – спочатку на столичному Майдані Незалежності, а потім у рідному Бориславі, де на вшанування його пам’яті була оголошена триденна жалоба, та у Трускавці, де він упокоївся поруч із могилою матері.