Гулик Артур Ярославович ("Пітбуль")

Гулик Артур Ярославович

Дата та місце народження: 17 липня 1983 р., м. Лісосибірськ, Красноярський край, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 26 червня 2014 р., сел. Мирне, Слов'янський район, Донецька область (48°52'24.0"N 37°32'26.8"E).

Звання: Солдат резерву.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 2-й резервний батальйон, Північне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Загинув 26 червня 2014 р. під час перемир'я в часі масованого (із застосуванням танків і мінометів) штурму бойовиками блокпоста № 1 під Слов'янськом (в районі селища Мирне). У тому ж бою загинули військовослужбовці 95-ї окремої аеромобільної бригади сержант А. Коган, старший солдат М. Добрянський та солдат І. Ващук.

Військова операція: Звільнення Слов'янська.

Сімейний стан: Залишились бабуся (померла у 2019 р.) та дві молодші сестри.

Місце поховання: м. Трускавець, Львівська область (фото пам'ятника № 1, № 2).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений медаллю ВГО "Країна" "За визволення Слов'янська" (посмертно).

Рішенням сесії Бориславської міської ради від 30 жовтня 2014 року №1588 Артуру Ярославовичу Гулику присвоєно звання «Почесний громадянин міста Борислава» (посмертно).

від сестри від однополчанина
Андрія Кобзаря ("Нестора")
Ти завжди в наших серцях, скучаємо за тобою
від племіниць

У його житті було багато лиха, мандрів, важкої праці… Артур Ярославович Гулик народився 17 липня 1983 року у місті Лісосибірську Красноярського краю РРФСР, він був старшою дитиною у родині, що переїхала до Сибіру з України. 1989 року батько загинув (внаслідок нападу злочинця по дорозі на роботу) і мати з малим Артуром та двома його молодшими сестричками повернулася на рідну Львівщину.

Дитинство Артура пройшло в колі друзів, які його дуже любили. Він був добрий, щирий та кмітливий, умів гарно пожартувати, допомагав друзям і сусідам. Навчався в Бориславській середній школі №5. Після закінчення дев’ятого класу продовжив навчання в Підбузькому професійно-технічному училищі, де опанував професії маляра, штукатура та плиточника. Захоплювався малюванням та спортом – чудово плавав, виконував складні вправи на гімнастичних снарядах, відвідував секцію футболу. З юності вів здоровий спосіб життя – не курив і не вживав спиртного.

Коли 2005 року померла мати, Артур був змушений не лише заробляти на прожиття собі, а й всіляко допомагати сестрам, за їхніми словами, «няньчив племінниць, морально і матеріально нас підтримував, був нашою опорою, другим батьком». Працював будівельником у Трускавці, їздив на заробітки до Москви.

У грудні 2013 року, щойно у Києві почалися події Революції Гідності, Артур із товаришами поїхав до столиці, щоб відстоювати європейський вибір та гідне життя рідного народу. Часто телефонував рідним, кілька разів ненадовго приїжджав – і знову повертався на Євромайдан.

У лютому 2014 року у складі однієї із сотень Самооборони під час кровопролитних барикадних сутичок він дістав шість небезпечних осколкових поранень в обличчя та око. Йому запропонували їхати на лікування до Польщі, але замість того Артур, коли ледь загоїлися рани, з так і не видаленими осколками, записався до лав резервістів Національної гвардії України, обійнявши посаду кулеметника 2-го відділення 2-го взводу 2-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (резервістів) військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об’єднання НГУ. З червня 2014 року він брав участь в антитерористичній операції на сході України, виявивши себе як умілий розвідник, відважний і самовідданий боєць, надійний товариш, з яким легко було розділяти і небезпеку бою, і труднощі польового побуту.

Близько 18.00 26 червня 2014 року, під час проголошеного в односторонньому порядку Президентом України перемир’я, блокпост №1, розташований на західній околиці Слов’янська, був атакований сепаратистами: після 30-хвилинного артилерійського обстрілу у наступ на позиції українських воїнів вперше за час АТО рушили танки (як з’ясувалося пізніше, ці машини були щойно завезені з Росії). Бійці Нацгвардії та Збройних Сил України, серед яких був солдат резерву Гулик, вчинили опір, знищівши один із танків і відступивши з невигідної позиції тільки після отримання відповідного наказу. Разом із товаришами, незважаючи на отримані під час бою осколкові поранення, солдат резерву Гулик вів вогонь з гранатомета та стрілецької зброї. Під ворожим обстрілом він особисто допомагав евакуювати поранених, але дістав ще одне осколкове поранення, від якого невдовзі помер на руках побратимів…

В останню путь 30-річного героя проводжали тисячі людей, знайомих і незнайомих, – спочатку на столичному Майдані Незалежності, а потім у рідному Бориславі, де на вшанування його пам’яті була оголошена триденна жалоба, та у Трускавці, де він упокоївся поруч із могилою матері.

На місці 1-го блокпосту відкрито меморіальний знак на честь загиблих під час бою 26 червня 2014 р.

На блокпосту №1 силами місцевих (мешканці Слов'янська та селища Мирне) створюється «Сквер Пам'яті»