Дата та місце народження: 4 січня 1975 р., м. Шепетівка, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 30 грудня 2014 р., смт Новотроїцьке, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старшина.

Посада: Головний старшина взводу.

Підрозділ: 11-й зенітний ракетний полк.

Обставини загибелі: Зник безвісті 30 грудня 2014 р. в бою під Волновахою (Донецька область). В березні 2015 року ідентифікований серед загиблих в Дніпропетровському морзі. 14 березня 2015 р. перепохований.

Сімейний стан: Залишилися мати, дружина, син та донька.

Місце поховання: м. Шепетівка, Хмельницька область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 3, місце 23.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Далека дорога на Схід Мати сина в дорогу випроводжала В далеку дорогу на Схід. Вона вже не плакала, тихо стояла, Дивилася сину услід. Потяг повільно з перону відходив, Нічого не в силі змінить. Та матері раптом ніби здалося, Що він зупинився на міть. Кинулась вслід і знову почула Далекий той стукіт коліс. І потяг, що далі і далі відходив, Мчався далеко на схід. Пригадала усе, все в думках промайнуло, Як хлопчиком був він малим. Молилася богу, благала: "Вернися, Вернися додому живим." Дудар Марія Тимофіївна

Світлій пам'яті Героя АТО Валентина Драчука присвячується Страшне слово на Сході "війна" Прокотилось миттєво по світу. Захищати країну пішли Всі хто зміг: І дорослі, і діти. Добровольцем він йшов на війну. Всім казав: "Що скажу своїм дітям? Ну, а хто як не я?" І пішов... Він країну свою боронити. На хвилинку до хати зайшов, Повернувсь, не сказавши нічого. Та не думала мати тоді, Що востаннє вже бачить живого. Тихо плакала на самоті Та вона не жалілась нікому. Ждала, вірила, прийде живим, Він здоровим вернеться додому. Сумна звістка у місто прийшла, Що загинув за рідну країну. Не дожив до свої сорока, Не обійме кохану дружину. Залишилися дочка і син Й посивіла заплакана мати. Все життя буде ждати вона Із війни свого сина-солдата. Дудар Марія Тимофіївна