|
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв.
"Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 2 вересня 2014 р. тіло Жайворонка Б.С. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв.
Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Тимчасово похований на цвинтарі м. Запоріжжя, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами
ДНК. Перепохований 28 жовтня 2015 р.
Військова операція: Бої за м. Іловайськ.
Сімейний стан: Залишились мати, дружина та син.
Місце поховання: м. Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище, участок № 7 (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 10, місце 18. 
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі",
нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).
 |
Воины света, в небо ушедшие,
Злу вы войну объявили свою.
Землю оставили, к солнцу и звёздам
Вы унесли о свободе мечту.
Боже, прими их к себе в своё воинство,
В страшном бою они жизнь не спасли,
За свою землю, за свою Родину,
За Украину они полегли…
от семьи Пелипенко | 
Народився 24 червня 1982 року у місті Києві. У 1999 році закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів у селі Гордіївка Канівського району Черкаської області.
Закінчив Дарницький технічний ліцей міста Києва. Разом з сім’єю переїхав до міста Остер Козелецького району. У 2001-2003 роках проходив строкову
військову службу у військовій частині А 1766 (97-а Полтавська окрема гвардійська механізована бригада). Після закінчення служби працював у компанії
по виготовленню та ремонту дверей. 24 липня 2014 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду міліціонера 4-го взводу 4-ї
роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Зі спогадів: Автівки, які рухалися позаду автобусів також зупинилися і бійці занімали позиції навколо,
щоб подавити вогонь з приватних дворів. З сірого пікапу ніссану «Дніпро-1» також вискочили бійці Іван Науменко, Вячеслав Фокін,
Микола Курносенко і
Вадим Купріков. Деякий час бійці вели вогонь по подвір’ях з яких рострілювали українську колону. Під час циєї стрілянини до пікапу підповз поранений
в руку боєць «Дніпро-1» Богдан Жайворонок і закликав про допомогу. Курносенко прийняв у товариша його зброю, а Фокін допоміг забратися пораненому товарищу
в кузов пікапу. Стрілянина з боку ворога трохи вщухла і вцілілі машини приготувалися рухатись далі. Іван Науменко знов посів за кермо, а бійці зайняли
місця в машині. Єдиний хто не зайняв своє місце, був Микола Курносенко. Він відбіг кудись далі по вулиці і більше його екіпаж пікапа не бачив. До машин,
які ще могли рухатися, також підбігали і посідали бійці з підбитих машин. До пікапу також підбіг один з бійців «Миротворця» Сергій Сіроштан і застрибнув
в кузов. За селом ніссан проїхав близько ста метрів по грунтовій дорозі і нарешті бійці побачили ліворуч рідку лісосмугу, біля якої на їх очах була
підбита якась автівка і вискочивші з неї ще живі бійці намагалися добігти до цієї рідкої посадки. Їх росстрілювали з стрілецької зброї і, як здалося
бійцям в пікапі, більшість з них не врятувалась...
|
