Слопак Андрій Петрович

Солдат Андрій Слопак помер 4 липня 2023 р. у Київській лікарні. 8 червня він дістав важке поранення під час виконання бойового завдання в районі с. Мала Токмачка Запорізької області. 16 серпня воїну виповнилося би 32 роки. Андрій народився у с. Кобло Львівської області. У дитинстві переїхав з родиною до м. Трускавець. Там закінчив гімназію № 2. Потім пройшов строкову військову службу. Займався в дитинстві вільною боротьбою, але змушений був покинути через травму. Проте займався бігом. Захоплювався риболовлею, футболом і нумізматикою. Любив збирати гриби, гуляти на природі й подорожувати. Вперше на війну чоловік пішов у 2014 р. Брав участь в АТО. Пройшов бої за Дебальцеве та Іловайськ. Через рік був демобілізований. У 2016–2019 рр. працював у Дрогобицькому районному відділі управління поліції охорони Львівської області. Паралельно навчався в Рівненському професійному училищі Департаменту поліції охорони. Потім певний час працював монтажником металоконструкцій, водієм, будівельником. До вторгнення був на роботі у Польщі. Коли почалась повномасштабна війна, Андрій пішов на фронт удруге. Служив в інженерно-саперному батальйоні 703-го окремого полку оперативного забезпечення інженерних військ ЗСУ. Його підрозділ виконував завдання в зоні бойових дій: проводив мінування на лінії зіткнення та розмінування звільнених територій. За весь період своєї служби боєць отримав такі відзнаки: «За участь в антитерористичній операції», «Учасник АТО», «За оборону рідної держави», «Ветеран війни», та посмертно — орден «За мужність» ІІІ ступеня. «Андрій завжди був прикладом патріотизму та мотивував інших — ні на мить не сумнівався у перемозі України. Його усмішка заряджала всіх позитивом, він був життєрадісним, веселим, щирим і працьовитим. Ніколи не відмовляв людям у допомозі. Понад усе любив сина Тимофія, тому не зміг не захистити дітей, які страждали від війни. Він мріяв жити у вільній країні, розпочати свою справу, хотів велику сім'ю, мріяв про донечку, мріяв збудувати власний будинок. Він завжди казав, що в нього все добре, що з ним нічого не трапиться, що повернеться додому. 8 червня 2023 р. Андрій був важко поранений, при тямі був лише 3 дні. Всі ті дні він був сильний, намагався не показувати свого болю і хотів повернутися до побратимів, але його поранення не залишили йому шансів на життя… Серце розривається від болю, коли згадую його усмішку і щирі очі. Так важко без нього. Я досі чекаю його дзвінка. Син питає, де його тато, а я кажу: на небі зірочки збирає, щоб він був щасливий. Йому ще трьох років немає, а він хоче на небо полетіти і знайти тата. Бо він не хоче зірочок, він хоче до татка», — розповіла дружина полеглого воїна Марта. Поховали Андрія в рідному селі Кобло. У захисника залишилися батьки, дружина, син, рідні, друзі та побратими.