Кипень Андрій Степанович (Варан)

Сержант Андрій Кипень (позивний Варан) загинув 2 квітня 2023 р. біля с. Новоданилівка Запорізької області. Виконуючи бойове завдання, дістав смертельне кульове поранення в серце з ураженням внутрішніх органів. Воїну назавжди 34 роки. Андрій народився в с-щі Ясіня Закарпатської області. У 2006 р. закінчив місцеву загальноосвітню школу № 2. Разом із молодшою сестрою Іриною професійно займався у гірськолижній школі. Захоплювався дзюдо, карате, боксом, танцями, навчався у різьбярській школі. Любив рідні землі, гори, де і проводив більшість свого часу, збираючи гриби, яфини та просто гуляючи у тиші. У дитинстві підробляв у садах. Ріс без батька, тому допомагав родині, як міг. Після закінчення школи був призваний до армії. Службу проходив у Криму. Служив у спецпідрозділі «Лаванда» МВС. Згодом працював на приватній пилорамі у рідному селищі та їздив на заробітки до Чехії. У 2016–2019 рр. служив за контрактом у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ. Брав участь в АТО / ООС на Донеччині й Луганщині. Після демобілізації у зимовий час працював лижним інструктором на гірськолижному курорті Драгобрат, де і зустрів свою майбутню дружину. Андрій завжди казав, що покохав з першого погляду. На курорті Драгобрат його і застали перші дні великої війни. 24 лютого 2022 р. чоловік намагався потрапити до своєї 128-ї ОГШБр. Оскільки набору ще не було, то наступного дня був мобілізований до роти охорони Рахівського військкомату. Там отримав звання сержанта. 29 квітня одружився із коханою. Пара очікувала народження доньки, але вже 1 травня Андрій поїхав на навчання на Яворівський полігон. Тоді він потрапив до саперного взводу новоствореної 65-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Воював на Запорізькому напрямку. Через деякий час був переведений до роти розвідки, обійняв посаду командира відділення. Брав участь у багатьох боях на території Запоріжжя. Виконував замінування, розмінування, розвідку та відвойовування територій. Брав участь в евакуації цивільних і військових. Заводив та виводив групи для подальшої роботи. У серпні 2022 р. військовий був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест». «Я відчуваю, що тут потрібен. Завжди перший там, де не пройшли танки, не пройшла розвідка, проходжу я. Забезпечую безпеку. Подобається мінувати, коли розумію, що дійсно когось захистив, поставив дійсно надійний захист і вони у безпеці», — казав Андрій. Щойно траплялася нагода, чоловік намагався приїхати до коханої дружини хоча б на кілька годин. 11 листопада 2022 р. у подружжя народилася донька Марія. Приїхавши у відпустку на Новий рік, Андрій написав донечці листа, який поклав у кулон і віддав дружині з проханням дати дитині написане тоді, коли відчує, що їй дуже потрібна підтримка тата. Це був прощальний лист. Того разу вони бачилися востаннє. «Добрий, чуйний, працьовитий, майстер своєї справи, найкращий інструктор у всьому світі, дуже любив дітей, а вони — його. Завжди міг прийти на допомогу у будь-який час. Декількома словами не описати, як сильно він піклувався та кохав свою сім'ю. Сім'я — це було все для нього, його сенс життя. Найкращий», — сказала дружина. «Такого відважного сапера та розвідника, Героя з великої літери не було і не буде ніколи. Він був відданий своїй справі. Справжній патріот. Вже минуло багато часу, а ми щодня, пробиваючись уперед, знаходимо роботу, про яку навіть і не знали, яку виконав Андрій, розмінувавши та замінувавши певні території. Нам усім його дуже не вистачає. Його безстрашність мотивувала. Будь-хто злякався б і не пішов туди, куди ходив він. Він кращий. Ніколи не боявся виконувати свою роботу. Навіть туди, де була небезпека і заборони щось робити, він усе одно йшов», — додали побратими. «Його постава та хода завжди були військові. Андрій — природжений воїн», — зазначили друзі та знайомі односельчани. Похований герой у рідному селищі. Вдома на нього чекали мама Тетяна, сестра Ірина, дружина Катерина та донька Марія.