Кошурко Андрій Васильович (Кашурін)

Кошурко Андрій Васильович народився 17 березня 1991 р. у м. Дубровиця Рівненської області. Обіймав посаду начальника частини гуманітарного розмінування служби цивільного захисту Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, що розміщувалася на території Нововодолазької селищної ради Харківської області. Завжди веселий, товариський, Андрій користувався беззаперечним авторитетом у колег, постійно підвищував свій професійний фах і, попри доволі невеликий стаж у саперній справі, був вправним фахівцем. Із початком повномасштабного російського вторгнення в Україну разом із колегами брав участь у зборі, вилученні та ліквідації вибухонебезпечних предметів і снарядів, які залишилися після ворожих обстрілів. Трагічно загинув 16 квітня 2022 р. поблизу с. Таранівка Зміївської територіальної громади Чугуївського району Харківської області, здійснюючи вилучення та ліквідацію вибухонебезпечних предметів і снарядів, які залишилися після ворожих обстрілів м. Харків. Для рідних, друзів і колег Андрій завжди був ніби променем сонця, доброти та допомоги. «На нього потрібно рівнятися кожному, хто хоче стати профі у своїй справі. Я також вибрав цей шлях, дивлячись на Андрія, — як він буквально «горить» своєю справою, вдосконалює знання, консультується зі старшими колегами та допомагає молодим саперам», — говорить колега Андрія і хрещений батько його сина Денис Волков. «У житті, як і на роботі, Андрій — людина, яка завжди простягала руку допомоги всім без винятку, мати такого друга — це просто неймовірний фарт», — ділиться інший колега та друг Максим Фокін. Найщиріші та найболючіші згадки залишились про Андрія у матері, яка втратила єдиного сина: «Мій Андрій — це була моя опора, моя надія та мій захист. Той день, коли мені сповістили про його смерть, я не пам'ятаю чітко. Усі дні з тієї дати однакові. Так, я пишаюся, що мій син — Герой. Пам’ятаю кожну рису його обличчя, знаю по очах його стан — переживає він чи радіє, і в той день мені було тривожно на душі». За словами дружини Андрія Олени, він — людина, на яку завжди можна було покластися, отримати слова підтримки, вдячності і відчувати себе, як за кам’яною стіною: «Просто з його смертю я втратила частину себе. Більш значущу частину… Ту, яка підтримує та оберігає, захищає та завжди стоїть горою за нас. Дивлюсь на нашого сина і дуже хочу побачити в ньому Андрія. Хочу, щоб він був схожим на Андрія, хочу знайти в синові його риси, його манери, міміку, бо дуже сумую… Невимовно… Синочок знає, що тато тепер оберігає нас з небес, і завжди посміхається хмаркам та сонечку, бо каже, що і хмарка, і промінчик сонечка — то тато нам посилає». В Андрія залишилися мама, дружина та маленький син. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Кошурка Андрія Васильовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).