- Укр
- Англ
Демчук Богдан Михайлович (Вогник)
28 травня 1995 – 29 квітня 2022Вінницька обл. – Донецька обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Biography
Демчук Богдан Михайлович народився 28 травня 1995 р. у с. Жадани Вінницької області. Базову освіту здобув у с. Шарівка Хмельницького району. Закінчив Ярмолинецький професійний ліцей, здобув фах водія. У 2015 р. став до лав «Азову», обороняв м. Маріуполь від сепаратистів. У 2020 р. вступив до Одеського університету внутрішніх справ. Із початком повномасштабного російського вторгнення обороняв «Азовсталь». Загинув 29 квітня 2022 р. під час спроби доставити генератор до госпіталю.Burial place
Not yet added
Photos and videos
Not yet added
Ukraine remembers
Not yet added
Memories
Not yet addedYou can share a story or kind words to honor the memoryMemory tribute
Not yet added
Publications
- Старший сержант полку «Азов» Богдан Демчук, позивний Вогник, загинув 29 квітня 2022 року під час оборони Маріуполя та заводу «Азовсталь». Він місяць не дожив до 27 років. Богдан народився у с. Жадани Вінницької області. Після школи вступив до Ярмолинецького професійного ліцею, там навчався на слюсаря та водія. У вільний час любив рибалити. У 2014 році Демчук долучився до Проскурівської сотні – громадського формування з охорони порядку та кордону, возив волонтерів у зону АТО. За рік пішов служити в окремий загін спеціального призначення НГУ «Азов». Брав участь в обороні Маріуполя, за що у 2017-му отримав почесну відзнаку. У лютому 2017-го Богдан одружився з дівчиною Надею, і цього ж місяця у них народився син Михайло. 15 лютого 2022 року, у 5-й день народження сина, Богдану зателефонували і сказали підготуватися до можливої евакуації. Дружина запропонувала йому виїхати за кордон. Однак він сказав: «Я нікуди не поїду, бо я вже був в зоні АТО. Тут моя рідня живе, тут мій син живе, на українській землі. Ні. Я буду до кінця стояти за рідну Україну». 24 лютого Богдан посадив дружину і сина на евакуаційний автобус до Запоріжжя. А сам залишився захищати Маріуполь. Разом з молодшим братом Олегом обороняв Маріуполь. Богдан добре розбирався в автомобілях, після війни хотів відкрити власну СТО. А ще мріяв відвести сина в перший клас. Наді він писав, що хотів би, щоб Михайло виріс в Україні. Щоб вона з сином з України не виїжджала. 29 квітня Надія отримала від коханого чоловіка останнє повідомлення і одразу відчула, що щось не так. А наступного дня зателефонував Олег, який сказав: «Богданчика немає». Пізніше сам Олег опинився у полоні росіян. «Мій Богданчик – найкращий татусь та чоловік. Завжди був радий всім допомогти. Більше робив для когось, ніж для себе. І до своєї роботи ставився серйозно», – сказала дружина захисника. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Бійця досі не поховали, адже невідомо, де його тіло зараз. У нього залишилися мама, брат, дружина та син.Платформа пам'яті 'Меморіал'