Василюк Денис Олександрович (Flash)

31-річний підполковник авіації Денис Василюк (позивний Flash) загинув 17 травня 2024 р. під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. В останні хвилини перед збиттям літака він скинув на ворога 2 бомби, врятувавши цим піхоту. Його останніми словами авіадиспетчеру були «Я танцюю», що на сленгу льотчиків означає «Я маневрую від ракет». Після цього зв'язок перервався назавжди. Коли Дениса знайшли, його рука була на штурвалі. Він до останнього захищав українське небо. Денис народився у Криму. Після школи закінчив Харківський університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. З дитинства брав участь у різних шкільних заходах, грав на гітарі, спробував власні сили у боксі. 8 років займався бальними танцями. У підлітковому віці любив гірський туризм. Із 2014 р. був пілотом 831-ї бригади тактичної авіації, що дислокувалась у Миргороді. Брав участь в АТО / ООС. Він усе свідоме життя віддав армії. Тільки у 2021 р., після закінчення контракту, 5 місяців до повномасштабного вторгнення працював в IT-сфері, у компанії «Telesens». А після 24 лютого 2022 р. знову повернувся до війська. Денис виконував завдання на всіх напрямках фронту. Брав безпосередню участь у звільненні острова Зміїний. Протидіяв ворожим винищувачам разом зі своїми побратимами, за що отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. За життя пілот став повним кавалером ордена «За мужність», мав медаль «За військову службу Україні», а посмертно був нагороджений орденом «Золота Зірка». «Такого поєднання краси, як зовнішньої, так і внутрішньої, я ніколи не зустрічала. Денис дуже любив життя, намагався насолоджуватися кожною миттю. Він був дуже мудрий, захоплювався психологією. У нього завжди були великі амбіції. Казав, що хоче бути видатною людиною, щоб допомагати іншим. Певний час навіть мріяв стати президентом. Денис мріяв про деокупацію Криму, про нашу перемогу. Мріяв про мир, власних дітей і спокійне життя. Після загибелі мого всесвіту я почала вести терапевтичні відеощоденники про свої стани, про історію нашого кохання, про те, хто такий Денис Василюк, який він воїн, яка він людина. Про проживання мною горя. Ці щоденники допомагають і підтримують тих, хто в схожій ситуації. Також зараз пишу книгу про Героя. Вона буде мати назву «Історія бойового льотчика. FLASH. Кохання назавжди і навіть більше». Саме ці слова ми постійно одне одному говорили… Не було жодного дня під час повномасштабного вторгнення, щоб я не переживала за свого коханого. Бути жінкою військового — це морально дуже важко, але це був мій вибір. І, крім переживання та страху за його життя, було дуже багато теплих, ніжних спогадів… Я його безмежно кохала та чекала. Завжди. І навіть зараз мені дуже хочеться вірити в те, що ми колись побачимось… Нехай не в цьому світі… Але ця думка мене зігріває», — розповіла дружина загиблого Владислава. Поховали захисника на Алеї Героїв у м. Миргород Полтавської області. У Дениса залишились батьки, брат і дружина.