Волонтирець Дмитро Геннадійович (Дімон)

28-річний старший солдат Дмитрій Волонтирець (позивний Дімон) загинув 14 березня 2022 р. унаслідок ворожого авіаудару по м. Снігурівка на Миколаївщині. Ціною власного життя він врятував 11 побратимів. Дмитрій родом із с. Софіївка Миколаївської області. Навчався у Миколаївському національному університеті імені В. О. Сухомлинського, але не закінчив його, адже пішов на контрактну військову службу. У вільний час любив рибалити, майструвати та ремонтувати електротехніку, телефони, дивитися наукові програми. У 2013–2018 рр. служив за контрактом у ЗСУ. Був кулеметником 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. З 2014 р. брав участь в АТО / ООС. Після звільнення оселився з родиною в с. Павлівка Миколаївської області. Працював електромонтером у філії Снігурівського АТ «Миколаївобленерго». 25 лютого 2022 р. Дмитрій повернувся до війська, щоб знову захищати свою країну від ворога. Воював у складі 123-ї окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду водія стрілецького відділення. З перших днів великої війни разом із побратимами стримував ворога на підході до м. Снігурівка. Маючи на озброєнні лише автомати, українські воїни взяли в полон російських військових та захопили їхню зброю і техніку. «Він був найкращим батьком, сином, братом і вірним другом. Дуже любив свою сім'ю, був добрим, чуйним, справедливим! Він любив це життя! Багато часу проводив зі своїм сином, дуже пишався його першими успіхами та мріяв про їхнє майбутнє життя. Дуже любив риболовлю та передавав навички сину», — розповіла сестра загиблого Тетяна. «Ми познайомилися понад 12 років тому. Він уже тоді був відважним борцем за справедливість, з чіткою позицією, не боявся труднощів, але я відчувала його неймовірну теплоту і щирість, ще тоді я зрозуміла, що з таким чоловіком буду щаслива. І майже щоразу він казав, що я стану його дружиною. Я стала. Наша сім'я була найбільшим щастям для нас, згодом у нас з'явився син Владислав. З появою сина Дімончик, як ми його називали в колі сім'ї, став дійсно найдбайливішим татком, який завжди був поруч, я навіть інколи дивувалась, як він, навіть втомлений після важкого дня, буде грати в усі ігри, які запропонує син... Майже сім років подружнього життя, п'ять з яких він віддав армії, вже тоді Діма розумів, що захист своєї держави — це його призначення… 25 лютого 2022 р. під приводом, що йде на роботу, пішов до військкомату добровольцем. Він тоді сказав мені, що йде захищати нас із сином, що не допустить, щоб окупанти прийшли сюди. Саме завдяки його впевненості, вірі в нашу перемогу, відвазі ми не боялися і відчували себе, як за кам'яною стіною, а й справді він для нас із сином завжди і був таким. Він не боявся ворога, але дуже хвилювався за нас та своїх побратимів. Мав жагу допомогти та врятувати кожного. Того фатального ранку, 14 березня 2022 р., у м. Снігурівка він врятував побратимів, попередивши всіх про наближення ворожого літака, але сам не встиг сховатися... Ця клята війна розділила наше життя… Мій чоловік Діма хотів жити, ми мріяли про щасливе життя, мріяли виховувати сина, будували плани, планували навіть старість... Він був найкращим із людей, таким і залишиться у моїй пам'яті та в моєму серці», — написала дружина загиблого Анна. Поховали героя в с. Павлівка на Миколаївщині. Вдома на нього чекали мама, дружина, син і сестра. Посмертно старший солдат Дмитрій Волонтирець нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.