Кожокарь Дмитро Олександрович (Вторий)

Головний сержант Дмитро Кожокарь (позивний Вторий) загинув 5 серпня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу с-ща Шевченко Донецької області. Захисникові було 28 років. Народився Дмитро у м. Кузнецовськ (нині м. Вараш) Рівненської області. Після закінчення школи працював у меблевому цеху. Обожнював футбол і полювання. Своїм покликанням вважав бути військовим. Проживав із родиною у м. Кропивницький. У 2015 р. пішов служити у відділ радіоелектронної боротьби. З того часу брав участь в АТО. У 2018 р. уклав контракт з в/ч А2077. Повномасштабну війну зустрів на Донецькому напрямку. Обіймав посаду заступника командира групи 3-го полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. За свою службу Дмитро Кожокарь мав низку нагород: орден «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, відзнаку командувача ССО «Іду на Ви» IV ступеня. Посмертно був відзначений орденом «За мужність» ІІ ступеня та нагрудним знаком «Золотий хрест». «Познайомились ми з Дімою у 2013 р., а вже з 2015 р. почали зустрічатися і відтоді не розлучались. У 2016 р. у нас народився синочок Саша, наступного року ми одружилися і обвінчалися. Діма був неймовірною людиною, впертий, цілеспрямований, добрий, працьовитий. Найкращий чоловік і тато. Завжди мене підтримував. Увесь вільний час намагалися проводити разом сім'єю, десь поїхати чи піти прогулятися. Діма був військовим кожною своєю клітинкою, мені здається, він зі зброєю в руках народився. У 2015 р. пішов служити в РЕБ і з того ж часу брав безпосередню участь в АТО. Під час повномасштабного вторгнення був на Донецькому напрямку, виконував дуже багато складних завдань і неодноразово міг не повернутися. Останнє бойове завдання 5 серпня 2022 р. стало для Діми фатальним. Потрібно було зайти на ворожі позиції і взяти їх в полон. Але сили противника переважали, і по них відкрили вогонь. Діма ішов перший (він завжди так робив). Останні його слова: «Слава Україні!». Він мав можливість залишитися вдома, бути інструктором і навчати інших, але він мені постійно говорив: «Я буду тут, а мої хлопці там? Як так? І якщо всі сядуть вдома, то хто буде вас захищати? Хто, як не я?». «Хто, як не я?» — ця фраза постійно у моїй голові, я її постійно чую. Пережити цю втрату дуже складно, тому що я дихала і жила ним. Я його кохала, кохаю і буду кохати до останнього свого подиху. Він назавжди залишиться в моєму серці та в нашому синочку, який дуже схожий на тата», — розповіла дружина Віталіна. Поховали захисника на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища у м. Кропивницький. У Дмитра залишились дружина Віталіна, син Олександр, бабуся Світлана, мати Оксана.