Лук'яненко Дмитро Олександрович (Лука)

23-річний поліцейський Дмитро Лук'яненко, позивний Лука, загинув 28 лютого 2022 року, обороняючи від окупантів Чернігівщину. Під час огляду місцевості для зайняття позицій розпочався ворожий обстріл села Киїнка та його околиць із систем залпового вогню «Смерч». Захисник зазнав смертельного поранення. Разом із ним загинули ще троє бійців. Дмитро народився в селі Олександрівка Чернігівської області. У 2014 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 5. Через три роки здобув фахову освіту слюсаря в Чернігівському вищому професійному училищі. У 2018-2020 роках проходив службу у в\/ч 3027 роти оперативного призначення підрозділу «Барс». Захоплювався автомобілями та любив їх ремонтувати. Після строкової служби, з 2020 року служив у лавах Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області. Був співробітником роти поліції особливого призначення. З перших днів повномасштабної війни Дмитро продовжував виконувати службові обов'язки із захисту Батьківщини. Брав участь в обороні міста Чернігів, зокрема, виконував бойові завдання щодо недопущення проникнення диверсійно-розвідувальних груп противника, знешкодження вибухових предметів, забезпечення захисту протидії злочинності, підтримання громадської безпеки та порядку. «Молодий, добрий, вірний слову, присязі, друзям та побратимам. Він мав багато планів на життя та був опорою для батьків», – розповіла подруга родини загиблого Наталя Балонкіна. Посмертно капрал поліції Лук'яненко Дмитро Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та медаллю «За оборону Чернігова». Поховали Героя на кладовищі «Яцево» в Чернігові. У Дмитра залишилися батьки, брат, рідні, друзі та побратими.

Чернігівський поліцейський Дмитро Лук'яненко героїчно загинув, захищаю рідне місто від російського вторгнення Дмитрові було 23 роки. Він пишався бути поліцейським та любив свою роботу. Дмитро Лук'яненко народився і виріс у Чернігові, закінчив місцеву школу №5. Потім вивчився на слюсаря, відслужив в армії. Його мрією була робота в поліції і він її успішно здійснив. На службу у роту поліції особливого призначення Дмитро прийшов у 2020 році. «Син дуже пишався тим, що він поліцейський, і любив свою роботу, – розповідає мати Героя Ірина Федорівна. – Під ранок 24 лютого Дмитро зателефонував і сказав: «Мамо, почалася війна». Ми з чоловіком спочатку не могли в це повірити. Наш Дмитро, звісно ж, став на захист Батьківщини. З перших днів російського вторгнення він увесь час був на роботі. 28 лютого о 12:40 ми востаннє з ним говорили телефоном. Напевно, він передчував свою загибель, бо сказав такі слова: «Мамо, пробач мені за все». Буквально через півтори години нашого Діми не стало… Це непоправна втрата». « 28 лютого ми отримали від військового командування завдання: не допустити проникнення ворога в місто в районі села Киїнка. Наші поліцейські спецпризначенці разом з військовими та мирними жителями села потрапили під інтенсивний обстріл ворога. Військові рф застосували системи залпового вогню «Смерч». На жаль, наші бійці загинули, – розповів колишній начальник Головного управління Нацполіції у Чернігівській області Володимир Нідзельський. – Щиро дякую батькам, що виховали таких синів. Ми завжди з вами на зв'язку та готові в будь-який момент підтримати вас і підставити дружнє плече допомоги. Дякую хлопцям за те, що мужньо виконали свій обов'язок на передовій та захистили наше місто від ворогів.» Загибель капрала Дмитра Лук'яненка та ще двох його колег-спецпризначенців Дмитра Музирьова та Володимира Настича приголомшила увесь колектив поліції Чернігівщини. Всіх трьох було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Побратими Дмитра відзначають, що він був вкрай відповідальним, дисциплінованим і пунктуальним. Не мав шкідливих звичок, у вільний час займався спортом. Любив тренуватися і бігати на свіжому повітрі, тому був фізично сильним і витривалим. Дмитра знали, як людину слова, що завжди був готовий прийти на допомогу. « Дякую колегам Дмитра, які постійно підтримують нас, – говорить Ірина Федорівна. – Піч час активних бойових дій і обстрілів Чернігова ми з чоловіком залишалися в місті. Ми й думати не хотіли про евакуацію, адже в Чернігові залишалося тіло нашого сина. Колеги Дмитра не залишали нас і постійно турбувалися: чи є в нас ліки, їжа та питна вода. І зараз ми з ними постійно на зв'язку. Колектив був для Дмитра другою сім'єю. Син не міг бути осторонь і бути в безпеці, коли інші хлопці дають відсіч ворогу. Відважний, сміливий, молодий – таким він назавжди залишиться в нашій пам'яті та в наших серцях».