Момотюк Дмитро Володимирович

Постав за мене свічку, мамо Постав за мене свічку, мамо… Я не повернуся додому, Не вип'ю я з тобою чаю, Не обніму твоїх долонь, Ти не тужи за мною, мамо Хоч тілом мертвий — духом ще живий. Я мусив бути, там, кохана, Стояти на передовій. Був я не сам Там були друзі, колеги та мої брати. Боролись ми не за заслуги, А за досягнення мети. Мета — вона була простою Безхмарне небо та пташиний спів. Та ніжний запах цвіту звіробою, І вільний схід від клятих ворогів. Та вмить темне небо почорніло І звідусіль почувся дзвінкий крик, Земля в ногах під нами аж тремтіла, А страх померти просто зник. Ми не повернемось, не станемо на ноги. Та віримо, що прийде та пора, Коли наші сини, спинившись край дороги, Згадають серцем мужнії діла. Постав за мене свічку, рідна мамо. Не плач, хоч посивіла ти за мить, За тебе, рідна, я моливсь так само, За тебе, мила, і у мене серденько болить. В думках мене тримаєш і чекаєш Та я пішов у кращі вже буття… Живи! Бо ти ще досі тут страждаєш, Та вже й мені немає вороття. Я повернусь, у шибку твою гляну, Сльоза на оці з'явиться скупа, А може я сніжинкою розтану, І серце більш не їстиме журба