Войтюк Дмитро Вікторович (Чечен)

Молодший лейтенант Дмитро Войтюк (позивний Чечен) загинув 3 червня 2023 р. у районі с. Дачне на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, дістав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. Офіцеру було 30 років. Дмитро родом із м. Сарни Рівненської області. Після школи вступив до вищого професійного училища № 21, а потім — до Мирогощанського аграрного фахового коледжу. Згодом переїхав до Києва за коханою, там і жив далі. Закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування та став магістром енергетики. Тривалий час служив у поліції. Був старшим екіпажу й лейтенантом поліції. Згодом обійняв посаду менеджера з продажу в ТОВ «Електросистеми України». Усе життя захоплювався спортом. Займався футболом, був кандидатом у майстри спорту з боксу, майстром спорту з хортингу. У 2011 р. став чемпіоном України з бойового гопака. У вільний час любив готувати гострі м'ясні страви. Цікавився історією України та релігією. Писав вірші. У 2019 р. одружився з коханою Світланою, з якою загалом прожив 13 років. У 2021 р. у пари народився первісток. Під час повномасштабного вторгнення Дмитро записався до лав ТРО. Далі підрозділ став 104-ю окремою бригадою ТРО ЗСУ. Спочатку Дмитро захищав периметр міста, потім вирушив до кордону з Білоруссю. Там чоловік став командиром відділення, а вже згодом — командиром взводу. У квітні 2023 р. його підрозділ перевели на Бахмутський напрямок. Усіх близьких Дмитро попросив дбати про дружину і сина. Постійно казав коханій, що переживає за них. Дуже переймався своїми підлеглими. За декілька місяців до загибелі Дмитро був у відпустці. Побув із сім'єю, провів свій останній боксерський бій із другом і спаринг-партнером Євгеном в улюбленому спортивному клубі «SpartaBox». «Улюблена Дімина цифра — 3. «Бог любить Трійцю», — так він казав. 3 числа з'явився на світ, 3 числа загинув. 1993 року народився, 2023 року помер. Перед Трійцею… Дмитро завжди презентував себе як сильний чоловік. Відважний, сміливий, борець за справедливість. Дуже наполегливий і цілеспрямований, якщо щиро чогось хотів. Діма хотів довго жити. Казав, буду жити до 100. Подорожувати будемо на старості. А насправді його життя обірвалося на цифрі 30. В останні дні відпустки він обійняв сина, а малюк зовсім не хотів відпускати рідненького. Син ще довго буде захопливо казати «Тато» на кожен вхідний дзвінок на мамин телефон. Ми з чоловіком уявляли, як колись син запитає: що ти робив, тато, у війну? А Діма з гордістю розкаже, що пішов захищати заради сім'ї, заради Батьківщини, своєї України. Але цього вже не станеться… Син запитає, і він буде пишатися татом, але більше не почує голос татуся. Понад усе мріяв, як відведе синочка в зал боксу, як разом будуть тренуватися в «SpartaBox». Мріяв ще про донечку. Дуже хотів полетіти на море, побачити піраміди, погуляти з родиною Європою. Відвідати наші Карпати, поїздити машиною по Україні, бо вважав, що у нас найгарніші місця у світі. Завжди гарячий на дотик. Душа будь-якої компанії. Комунікабельний, довірливий, спішив називати людей друзями. Брутальний, але ніжний до дружини і добрий до світу. Неймовірний і незабутній Войтюк Дмитро Вікторович. Син своїх батьків і батьків дружини, які прийняли його як рідного. Кращий люблячий чоловік у всьому світі. Щирий ласкавий татусь, якого досі не може не чекати син. Відданий захисник вільної непохитної України. Герой навіки», — розповіла дружина полеглого офіцера. Поховали воїна у рідному місті. Вдома на Дмитра чекали дружина, син, рідні та близькі.