Голенок Едуард Валерійович (Дністер)

45-річний стрілець-санітар Едуард Голенок (позивний Дністер) загинув 6 серпня 2022 р., діставши смертельні поранення під час масованого мінометного та артилерійського обстрілу. Обороняв позицію біля с-ща Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області. Едуард народився в м. Каховка на Херсонщині. У дитинстві разом із батьками переїхав до м. Новодністровськ Чернівецької області. Здобув фах електромонтера у Вінницькому технічному фаховому коледжі. Опанував також професію машиніста будівельного крана. Займався промисловим альпінізмом та айкідо. За покликанням — музикант, поет, художник. Писав вірші й музику — його творчий доробок становить понад 600 матеріалів. У мирному житті працював на Новодністровській ГЕС, у «Крименерго» та «Київенерго». У 2014 р. жив із родиною в Криму. Після окупації пів острова переїхав до м. Українка Київської області. Коли почалося повномасштабне вторгнення, перебував у Києві та пішов добровольцем до тероборони Голосіївського району міста. Брав участь в обороні області, зокрема у битві за с. Мощун. Потім прийняв рішення продовжити захищати Батьківщину в лавах ЗСУ. Навчався у Великобританії, де пройшов вишкіл штурмовика. Служив у 5-й окремій штурмовій бригаді. Нагороджений відзнакою Новодністровського міського голови «За честь і відвагу». «Перший у нашому житті бій був один на двох. Село Мощун, 10 кілометрів від Києва. Я отримав бойове розпорядження зі взводом висунутися під саме село, зайняти оборону. Ед разом зі ще одним бійцем йшов попереду як розвідник. Ми встигли добре познайомитися до того часу. Ед був тим, на кого можна було покластися. У нас був бій, де ми все зробили правильно та вийшли без втрат. У вільний час Ед грав нам на укулеле, це були незабутні вечори. Ми з ним, певно, були завжди більше друзями, ніж командир і підлеглий. У Нью-Йорк ми вже зайшли всі разом, нам віддали район оборони, попередній підрозділ вийшов, ми самі розбиралися на місці. Ед був із тих, хто ніколи не казав, що чогось не хоче робити. Завжди був першим, хто долучався. Так сталося, що перша втрата, про яку мені доповіли, це був Едік. Дуже важко було. Він був у броні, зі зброєю, у найпершому окопі. Там були постійні мінометні обстріли… Дуже сумуємо за ним», — розповів ротний, нині замкомбата Олексій Тарасенко. Побратими Еда кажуть, що він був надійною людиною, допомагав у навчанні та підготовці тим, хто цього потребував. «Ми познайомились в теробороні, вперше з ним вийшли на пост «Брама-1» і до його смерті завжди йшли пліч-о-пліч. Разом ми були в Британії, разом їздили в Мощун. Коли його не стало, частина нас теж пішла. Але ми завжди його пам'ятаємо, він завжди в наших серцях», — розповів побратим із позивним Тарзан. «Жив, щоб творити. Загинув, щоб жили і творили інші», — сказав про Еда його друг Андрій Гаврилюк. «Ед був природженим музикантом, поетом і художником, людиною сильних почуттів і загострених емоцій. Він завжди бачив світ у всій його красі та трагічності. Також він був дуже відданим воїном, переживав за всіх у підрозділі. Навіть на відпочинку під час звільнення, після найтяжчих днів у Мощуні, не припиняв вивчати такмед і тактику ведення бою, методи виявлення розтяжок. Він дуже любив життя, природу, творчість, своїх близьких. Мріяв звільнити рідну Херсонщину та Крим, який теж дуже любив. Не залишив свою позицію до кінця. Ед віддав життя за Україну. Він — Герой», – додала дружина Алексіна Дорогань. Похований Едуард у Новодністровську, місті, де живуть його рідні. У захисника залишилися дружина, пасинок, батьки, сестра, племінник.