Дяченко Ігор Григорович (Гопрі)

Молодший сержант Ігор Дяченко (позивний Гопри) загинув 22 жовтня 2022 р. під час стрілецького бою з російськими окупантами біля с. Терни на Донеччині. Йому назавжди 53 роки. Ігор народився і прожив усе життя в м. Гола Пристань Херсонської області. Закінчив Сімферопольський державний університет за спеціальністю «Фізичне виховання». Працював у Голопристанському ліцеї № 3. Викладав фізичну культуру та захист Вітчизни. Захоплювався полюванням і спортом. Був кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики. Любив відпочивати на природі. Його захопленням було робити все власноруч. Зробив вдома альтанку та зону барбекю. Мріяв змайструвати будинок на колесах і поїхати сім'єю на відпочинок у Карпати. Любив тварин і завжди ними опікувався. Рятував їх і на війні. З-під Ізюма привіз додому котика. Зараз він живе у родині героя. З 2014 р. чоловік займався волонтерством, допомагав військовим. У 2015–2016 рр. пішов добровольцем захищати Україну в лавах ЗСУ. Воював на території Донецької області. Попри те, що мав проблеми зі здоров'ям, у 2022 р. пішов разом із сином добровольцем. Приєднався до лав 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» ЗСУ. Взяв позивний Гопри, тому що любив своє рідне місто ГОла ПРИстань. Того ж року був нагороджений медаллю Михайла Колодзінського. «Це була найсправедливіша, найчесніша, найвідданіша людина у світі. Він був взірцем для кожного, хто його знав. У школі своїм вихованцям він прищеплював почуття патріотизму та любові до України. Його відома фраза на уроках: «Потрібно пишатися тим, що ти українець». Діти любили його, завжди дякували, що він виховав їх гідними людьми. Війна для нього почалась не у 2022 р., а набагато раніше. Для нашої сім'ї та усіх рідних, друзів він завжди був і буде Героєм України. Пам'ять про нього житиме віками. Він загинув зі зброєю в руках. До останнього віддавав накази та не здавався. Якби він знав, що загине у той день, він все одно вчинив би так само», — розповіла донька загиблого Тетяна. Поховали героя на Сабарівському кладовищі у Вінниці. На Ігоря чекали з війни дружина Людмила, син Олександр, донька Тетяна, мати Ніна Олександрівна, брат Денис.