Гаврилюк Ігор Володимирович (Архітектор)

Майор Ігор Гаврилюк (позивний Інгвар) загинув 13 липня 2022 р. у бою з окупантами в районі с. Дементіївка на Харківщині. Офіцеру було 58 років. Ігор народився і жив у Києві. Там закінчив Національний авіаційний університет. У 1984–1986 рр. проходив строкову службу у військах зв'язку. Потім понад 20 років служив у підрозділах радіоконтррозвідки СБУ. Був звільнений у відставку у званні майора. Любив читати, особливо книги з історії. Чудово грав у шахи, мав добре почуття гумору. Полюбляв радіо- та фотосправу. Своїми руками створював казку у старенькій «хатинці-дачі», де побудував, як він сам казав, «вівтар безумства». Зробив усе досконало та красиво. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 р., Ігор отримав зброю та чергував на блокпостах на в'їзді в Київ. Згодом став старшим і перевіряв там порядок несення служби підлеглими. «Наприкінці лютого, після нападу країни-терориста, стояли сильні морози, які посилювалися вітром. Під час перевірок та змін нарядів Інгвар пропонував усім по чашці кави, яку він власноруч готував і носив з собою. Інгвар назавжди залишиться в моїй пам'яті людиною з винятковим почуттям гумору. У нього завжди був напоготові якийсь анекдот або смішна історія», — згадує побратим Шаман. «У той момент, коли вили сирени, був собачий холод, періодично спалахувала стрільба та всі чекали на ДРГ ворога, кілька ковтків ароматної гарячої кави сприймали як пік насолоди, як подарунок вищих сил. Ті моменти я не забуду ніколи», — розповідає побратим Сержант. Вже під час комплектування 242-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони Інгвар підбирав людей на командирські посади. Його ж призначили заступником начальника штабу з мобілізаційної роботи. Влітку їхній підрозділ направили на оборону Харківської області, де Ігор і прийняв свій останній бій. «12 липня 2022 р. Інгвар приїхав на КСП у Дергачах. Ми обійнялись, а він: «У мене є класна кава, завтра поп'ємо». Це було близько 23.00. А зранку 13 липня ми дізналися, що він тяжко поранений і не виходить на зв'язок. Коли приїхали забирати, Інгвар лежав обличчям униз із перетягнутою джгутом рукою. Коли за допомогою «кошки» його перевернули, виявилось, що під тілом — граната та особистий пістолет ТТ. Навіть поранений він був готовий прийняти бій та не збирався здаватися», — розповідає Шаман. «Був дуже доброю та чуйною людиною, переживав за підлеглих, опікувався ними. Його знало і поважало дуже багато бійців і з інших батальйонів. Так, заїжджають керівники (комбат, начштабу) 242-го бату в бригаду, з ними в машині Інгвар. Стандартна процедура надання та перевірки документів. І тут один із бійців упізнав Інгвара: «А, вони з Інгваром! Проїжджайте!» Після війни запрошував усіх на дачу на своє авторське віскі, яке навчився готувати за особливим рецептом. Був гурманом. Таким він і залишиться у нашій пам'яті», — розповів побратим Вадимич. Поховали офіцера у рідному Києві. Вдома на Ігоря чекали мама, брат, дружина і син. Посмертно майор Ігор Гаврилюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.