Линдюк Ігор Васильович (Єгерь)

Старший лейтенант Ігор Линдюк (позивний Єгер) загинув 23 березня 2022 р. у Маріуполі на Донеччині. Під час вуличних боїв він потрапив під мінометний обстріл й отримав поранення, несумісні з життям. Йому було 53 роки. Ігор народився в м. Кишинів (Молдова) у сім'ї кадрового військового. Школу закінчив у Німеччині, у військовому гарнізоні, куди на певний час у зв'язку з відрядженням батька переїхала вся сім'я. У дитинстві захоплювався іграшковими лицарськими баталіями, на стінах квартири малював мужніх кірасирів. Залюбки вчився. Особливо цікавився історією. Величезне враження справила на нього строкова служба в м. Тарту (Естонія), на авіабазі стратегічних бомбардувальників під командуванням славетного Джохара Дудаєва. Здобув освіту інженера-зоолога в університеті Угорщини за програмою обміну студентами, де паралельно проходив практику в одному з лісових господарств країни. Згодом Ігор закінчив Ніжинський електроенергетичний технікум та офіцерські курси Національної академії НГУ. Знав українську, угорську, румунську і російську мови. На Івано-Франківщині створив сім'ю. Працював електриком, пізніше — менеджером та єгерем у приватному господарстві в Карпатах. Займався селекцією форелі та осетра, розводив благородних оленів і фазанів. Події Революції гідності, розстріли людей на Майдані стали переламними у житті Ігоря. У 2014 р. він вступив до лав добровольчого батальйону «Золоті ворота». У жовтні 2015 р. перейшов до окремого загону спеціального призначення «Азов», служив у групі розвідки спецпризначення. Побратими згадують його як одного з кращих майстрів своєї справи. У підрозділі Ігор сформував і започаткував професійну снайперську групу, робив усе можливе, щоб зберегти життя кожного з бійців, у нього була фантастична інтуїція, тому з ним було завжди надійно. Єгер був дуже ефективним, найкращим снайпером у роті розвідки. Був на всіх бойових виїздах роти розвідки полку з 2015 р. Займався контрснайперською і контрдиверсійною діяльністю. Зокрема брав активну участь у відпрацюванні однієї з успішних операцій групи під назвою «Яблуня» у 2019 р. Любив мандрувати і мріяв ще більше пізнати Україну та побачити інші країни. Рідні розповідають, що гори для Ігоря мали якесь магічне значення. Наплічник і чергове сходження на вершину в будь-яку пору року — його необхідність. Про складні важливі речі говорив спокійно, виважено, з розумінням причин і наслідків. Із притаманною йому мудрістю вмів приймати життя цілісно, в усіх його проявах. Був людиною з власною внутрішньою точкою опори. І вмів стати опорою близьким. Він був непохитно-сталевим у питаннях, які стосувалися добра і зла. Твердо вважав, що добро необхідно захищати. До останнього дня військовий перебував на передовій лінії оборони, захищаючи Маріуполь від російських загарбників. В Ігоря залишилися мама, син і сестра. За роки відданої служби був нагороджений відзнаками, серед яких медаль «За участь в антитерористичній операції» та орден «За мужність» III ступеня (посмертно).