Погребець Ігор Вікторович

Старший солдат Ігор Погребець загинув 23 липня 2024 р. біля с. Сергіївка Донецької області. Під час розмінування позиції він підірвався на міні. Захиснику було 24 роки. Народився Ігор у с-щі Понорниця на Чернігівщині. Зі старшою сестрою вони були нерозлийвода. Розділив із нею захоплення кулінарією. Після закінчення коледжу вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка» на спеціальність «Автомобільний транспорт». Магістратуру закінчив із відзнакою. Диплом захистив уже під час війни. Коли Ігор поїхав до Чернігова, він закохався у це місто. Саме тут зустрів своє перше та єдине кохання — Вікторію. «Ігорьок із Вікою зустрічалися 7 років. У них були справжні подружні стосунки. Хотіли зіграти весілля, але то навчання, то на ноги треба стати, то рік високосний. Цього року вже наважились і навіть дату вибрали. Але не судилось», — розповідає мама захисника Наталія Іванівна. Ігор любив машини і мотоцикли та мріяв після війни відкрити СТО. Займався спортом. Був надзвичайно веселим і товариським. А ще Ігор завжди був дуже працьовитою людиною. Із перших років навчання шукав підробіток. У 2020 р. влаштувався на «Нову пошту». У перші години повномасштабної війни Ігор не поспішав виїхати з Чернігова: казав, що спершу треба здати зміну, гроші, закрити всі справи… А коли зробив усе, що від нього залежало, виїхати вже було неможливо. Ігор кілька тижнів допомагав військовим в обороні міста, будував укріплення. «Він уже душею був із захисниками. Отримав повістку 9 березня 2022 р., хоча йому був лише 21 рік. Та Віка казала, що він би все одно пішов, бо подумки був уже там, з хлопцями на позиціях», — додає Наталія Іванівна. Ігор обіймав посаду водія в інженерно-саперному взводі. Обороняв Чернігівщину, брав участь у звільненні Харківщини, воював на Донбасі. Був командиром групи, командиром машини мостоукладальників інженерно-саперного взводу танкового батальйону. «Коли він ішов на війну, був зовсім молоденьким хлопчиком. А за ці 2,5 роки подорослішав на 10, — розповідає Наталія Іванівна. — На похороні казали, що він був, як іскорка, притягував людей і поважав їх, а вони — його. На роботі Ігоря любили. Там у нього було багато друзів. Попрощатися з ним приїхало дуже багато людей і з міста, і з фронту. Дуже за ним жалкували». Поховали захисника у рідному селищі. В Ігоря залишились батьки, сестра, кохана та рідні.