Антонюк Іван Миколайович (Антоніо)

Антонюк Іван Миколайович (позивний Антоніо) народився 19 березня 1992 р. у с. Купичів Турійського району Волинської області.
Дід Івана з батьківської лінії — Антонюк Василь Тимофійович, був учасником УПА, бабуся з маминої лінії — Цехош Ганна Василівна — заслуженим вчителем, директором Купичівської ЗОШ І–ІІІ ступенів, батько — Микола Васильович, краєзнавець, із 1989 р. очолював осередок Народного руху України у с. Купичів.
У 2007 р. Іван Антонюк закінчив Купичівську ЗОШ І–ІІІ ступенів.
Із 4 березня 2009 р. очолював Молодий Народний Рух на Волині. 5 вересня 2013 р. підтримав об’єднання волинських осередків Молодого Народного Руху та «Батьківщини Молодої». Був ініціатором відновлення пам’ятника загиблим воякам УПА в Купичеві. Щороку організовував відвідування молоддю колишньої бази УПА «Січ» в урочищі Вовчак, а також походи на г. Говерла. Як волонтер брав активну участь в організації фестивалів «Бандерштат». Створив футбольну команду з молодих «рухівців».
Закінчив Володимир-Волинський агротехнічний коледж.
Учасник Революції гідності.
У лютому 2015 р. добровольцем пішов на фронт. За 7 років пройшов шлях від солдата (механіка-водія БМП) до командира роти.
Випускник географічного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки.
Співавтор книги «Там, де воскресла Україна. Вовчак», яка вийшла друком у м. Луцьк.
У 2019 р. закінчив Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного.
Із серпня 2019 р. обіймав посаду командира кулеметного взводу 1-ї роти механізованого батальйону 24-ї ОМБр. Виконував обов’язки на Мар’їнському напрямку, в с. Новомихайлівка Покровського району Донецької області. Того ж року очолив 1-шу роту, яку завдяки своїм організаторським зусиллям зробив взірцевою. Проходив службу неподалік м. Світлодарськ Бахмутського району Донецької області, а згодом — у м. Золоте Сєвєродонецького району Луганської області.
Під прикриттям артилерійського вогню 6 березня 2022 р. російські танки наблизилися до КСП «Антоніо». Несподівано виявилося, що навколишня територія була розмінованою (хоча напередодні Івану повідомили протилежне). Антоніо встиг по радіозв’язку доповісти керівництву про розташування та кількість ворогів. За 20 метрів до бліндажа під’їхав танк та почав обстрілювати укриття. У цей момент Антоніо та снайпер Фіксік вирішили його нейтралізувати з РПГ-22. Іван вискочив із бліндажа, але кулеметна куля поцілила у скроню та обірвала життя військовослужбовця. Після цього відбулася евакуація КСП, а невдовзі — контратака, яка відкинула ворогів.
Тіло Івана перевезли до напівзруйнованого Сєвєродонецького моргу, а звідти — до м. Дніпро.
Похорони пройшли 14 березня 2022 р. на пагорбі Слави у рідному селі Купичів на Волині. Чин похорону над Іваном Антонюком здійснював єпископ Володимир-Волинський та Турійський ПЦУ Матвій.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Антонюка Івана Миколайовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Також Івана Антонюка відзначено недержавним орденом «Народний Герой України» (посмертно).
На роковини вийшов фільм пам’яті Антоніо під назвою «Шлях воїна».
13 червня 2024 р. на приміщені Купичівського ліцею було урочисто відкрито стіну пам’яті полеглим захисникам України. Одна з восьми меморіальних дошок вшановує подвиг Івана Антонюка.
25 липня 2024 р. вулицю Гагаріна в с. Купичів було перейменовано на вулицю Івана Антонюка.