Тенетник Іван Миколайович (Тенет)

25-річний молодший сержант Іван Тенетник (позивний Тенет) загинув 14 травня 2024 р. поблизу м. Костянтинівка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання, рятуючи побратима, дістав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Іван родом із с. Курінь Чернігівської області. Там минуло його дитинство та навчання в школі. У 2019 р. закінчив Ніжинський агротехнічний інститут за спеціальністю «Менеджмент». Був активним, мав невпинну жагу до всього нового, тому шукав себе в різних сферах підприємницької діяльності та багато працював. Поставив собі за мету заробити стартовий капітал на здійснення мрії — займатися фермерством. На момент повномасштабного вторгнення працював таксистом у Києві, але повернувся до рідного села. Долучився до лав ЗСУ у квітні 2022 р., обіймав посаду кулеметника групи швидкого реагування 30-го Ніжинського стрілецького батальйону. У грудні 2022 р. був відібраний для служби в 214-му спеціалізованому батальйоні «OPFOR» та перемістився із Сумщини на Донеччину, де воював до останніх днів. Брав участь у боях на найгарячіших напрямках фронту поблизу Бахмута й Авдіївки. За час служби Іван був нагороджений заохочувальною відзнакою ГУР «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня, нагрудним знаком «Сухопутні війська України», почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» і «Золотий хрест. Гілка дубового листя». «Тенет був умілим снайпером, вірив у свою справу. Був надійним товаришем та вірним побратимом, з яким було за честь йти на позицію. Він постійно чимось займався та тренувався і нас жартома змушував та мотивував до цього. Мріяв про власну ферму та обробіток землі. Таких воїнів, дійсно, мало і більше не буде», — згадують побратими. «Іван завжди був умотивований і готовий до виконання поставлених перед ним завдань. Він був одним із найкращих снайперів у підрозділі. Перебуваючи на позиціях, неодноразово збивав дрони противника, які зависали над військовими, та не давав ворогу проводити розвідку. Як командир відділення був прикладом та авторитетом для своїх побратимів, оскільки завжди прагнув до самовдосконалення та розвитку, навчав новоприбулий особовий склад і завжди ділився набутим досвідом. До останніх днів свого життя Іван завжди був готовий захищати і боронити свою Батьківщину», — додав його командир. «Ваня ніколи не здавався, — згадує сестра Ірина. — З першого дня повномасштабного вторгнення намагався мобілізуватися, отримав 3 відмови через молодий вік. Потім подався до районного військкомату та долучився до лав ЗСУ. Він став справжнім героєм і воїном, але свої військові досягнення тримав у секреті від родини та друзів. Хоча він — мій менший брат, але назавжди лишиться для мене великим прикладом впевненості у мріях та вміння ризикувати на шляху до їхнього здійснення. Дуже любив читати книги та мріяв про велику бібліотеку у власній оселі». Поховали захисника в рідному селі. В Івана залишились батьки та рідна сестра.