Волянський Костянтин Олександрович (Воля)

Старший солдат Костянтин Волянський (позивний Воля) загинув 17 січня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі с. Первомайське на Донеччині. Ворожий дрон скинув вибухівку, внаслідок чого захисник дістав смертельне уламкове поранення голови. Тепер йому назавжди 28 років. Костянтин народився у с. Болган Вінницької області. У 2013 р. закінчив Вінницький центр професійно-технічної освіти переробної промисловості та здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів, електрозварника ручного зварювання. Деякий час працював за кордоном: у Польщі, Чехії, Швеції. Заробляв гроші, щоб забезпечити життя своїй сім'ї в Україні. Дуже любив ремонтувати автомобілі, мотоцикли. Загалом був усебічно розвиненою людиною — за що б не брався, все доводив до ладу. Тому, за словами близьких, хобі й основною професією Костянтина було «жити життя». У березні 2022 р. чоловік долучився до сил оборони та вирушив на фронт. Служив у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Був радіотелеграфістом відділення взводу зв'язку 9-го батальйону «Скіфи». «Коли почалася війна і я збиралася повертатися до України з-за кордону, подзвонив Костя, а на фоні — районний військкомат. Він сказав: «Я іду за свою сім'ю і за твою. Ти маєш далі сидіти в Данії, бо мені потрібна буде твоя допомога та підтримка». Я послухала його і за першої ж нагоди допомагала емоційно, морально, зборами. Костя — один із тих, хто з перших днів поле за полем, посадку за посадкою пробивав шлях до звільнення Херсона. Це досягнення, яким він пишався. Але найбільше його досягнення сталося 6 лютого 2023 р., коли він став батьком Софійки, моєї похресниці. Коли присягала перед Богом, не думала, що так буквально буду її оберегом і провідницею у житті. Костянтин — світлий, щирий, безмежно добрий і відкритий. Ці якості він використовував як у цивільному житті, так і у військовому. Завжди захищав слабших, жалів новобранців та не залишав нікого у складних ситуаціях. Неодноразово рятував хлопців на полі бою. Тримав розум холодним, був виважений, але при цьому рішучий. Не боявся ні ворогів, ні командування. Мабуть, тому командування його поважало та брало до уваги зауваження чи пропозиції. Я мала можливість спілкуватися з його побратимами, а батьки — з командиром: усі казали, що Костянтин — це людина, яка варта життя, пам'яті та поваги, адже він був неймовірно відданий справі. Вони розповіли багато історій, про які ми і не здогадувалися. Для них було за честь служити з Костянтином пліч-о-пліч», — розповіла близька подруга захисника Ольга Шаповал. Поховали Костянтина в рідному селі. У нього залишилися дружина Наталя і донька Софія, батьки Майя та Олександр. Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 2 липня 2024 р., у день народження захисника, на фасаді його рідної школи у с. Болган встановили меморіальну дошку.