Марченко Кирило Андрійович (Прайд)

Марченко Кирило Андрійович народився 21 січня 1991 р. у м. Сніжне Донецької області. Навчався у школі № 7 м. Сніжне. У 2003 рр. разом із сім’єю переїхав до м. Маріуполь, а після цього вступив до Донецького інституту туристичного бізнесу. З дитинства любив грати у футбол, у шкільні та студентські часи брав участь у змаганнях та був гарним воротарем. Цікавився географією, історією Першої та Другої світових війн, але найбільше любив спостерігати за футбольними матчами. У 2008 р. Кирило прийшов на фанатську трибуну футбольного клубу «Металург» і відтоді активно підтримував команду на домашньому стадіоні, а також об'їздив за командою фактично всю країну. У 2012–2013 рр. зробив «Золотий сезон», що був останнім повноцінним передвоєнним чемпіонатом. За спогадами одноклубників, був справжнім фанатом, намагався відвідувати кожен виїзний матч, дістаючись місця потягами та електричками. Їздив вболівати також і на єврокубки, і за збірну України. З футбольних часів походить позивний Кирила — Прайд, що в перекладі з англійської означає гордий. Був одним із засновників молодого навколофутбольного колективу «Юність». Коли в 2014 р. почалася війна на Сході України, став на захист своєї землі від окупантів. У вересні того ж року разом зі своїми побратимами з «Юності» вступив до лав батальйону «Азов», де прослужив до 2022 р. У 2015 р. брав участь у Широкинській операції, штурмував сепаратистські блокпости, воював разом із братом Миколою. Після початку повномасштабної війни Кирило дзвонив братові нечасто, оскільки зв’язку в Маріуполі на той час майже не було через повне оточення. Брату Кирило без страху розповідав, що «Чечня відпочиває» порівняно з тим, що коїли російські окупаційні війська в Маріуполі. «Безліч померлих цивільних лежать на вулицях і ніхто їх не забирає, постійні авіа- та артилерійські обстріли, корабельні атаки з моря. Нескінченні атаки орків, які помирали пачками, але все одно лізли». Загинув Кирило Марченко 29 березня 2022 р. під час виконання бойового завдання. Він та ще п’ятеро побратимів висунулися, щоб замінувати дорогу. Кирило пішов на виконання цього завдання добровільно, але загинув, потрапивши під авіаудар, із цими мінами в руках. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Марченка Кирила Андрійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).