Домінюк Леонід Анатолійович (Апостол)

Полковник Леонід Домінюк, позивний Апостол, поліг 7 березня 2022 року в місті Волноваха на Донеччині. Його підрозділ саме утримував фланги по вулиці Спортивній під щільним вогнем ворога. Боєць виводив особовий склад на позицію, визначивши місце для укриття, сам замикав групу і не встиг сховатися. Унаслідок нищівного російського обстрілу воїн отримав важкі осколкові поранення грудної клітки. Тривалий час його неможливо було евакуювати. Через значну крововтрату Леонід помер. Короткочасна пауза в обстрілах надала можливість прикордонникам забрати тіло загиблого захисника. Леонідові було 58 років. Він народився в місті Горлівка Донецької області у родині будівельників – його батьки працювали на тамтешньому авторемонтному заводі. Закінчивши вісім класів середньої загальноосвітньої школи N85, вступив до Горлівського індустріального технікуму. Під час навчання закінчив автошколу ДТСААФ та здобув кваліфікацію водія. Був членом творчого колективу, грав на бас-гітарі, активно займався спортом. Отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «електрик наземний». Після технікуму Леонід вступив до Київського вищого танкового інженерного училища, яке закінчив на відмінно, захистивши диплом з технічних дисциплін. Обрав для себе кар’єру прикордонника та розпочав офіцерську службу у високогірному прикордонному загоні в Таджикистані. Після трьох років служби чоловік перевівся до Казахстану, де і прослужив до 1992 року. А коли Україна стала незалежною, за особистим бажанням повернувся на Батьківщину для проходження служби. Працював на різних посадах у Донецькому прикордонному загоні. Мешкав з родиною у Маріуполі. Обожнював піший туризм, бодібілдинг та гру на гітарі. У 2010 році був звільнений в запас, маючи в активі 27 років вислуги військової служби. В цивільному житті працював заступником директора підприємства з утилізації твердих відходів «Стимул» та начальником караулу охорони аеропорту «Маріуполь». Під час війни на сході України не зміг залишатись осторонь і в лютому 2015-го добровільно мобілізувався до рідного Донецького прикордонного загону. Під час повномасштабного вторгнення обіймав посаду начальника групи оперативного планування штабу прикордонної комендатури швидкого реагування «Новотроїцьке». За жертовність і діяльність в церкві відзначений почесною медаллю й Благословенною грамотою предстоятеля Православної церкви України Епіфанія. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Він був дуже дружелюбним, усміхненим, спокійним і врівноваженим. Справжнім патріотом своєї країни. Усім прагнув допомагати», – розповіла дружина Вікторія. Захисника поховали на Алеї Слави Краснопільського кладовища в місті Дніпро. У Леоніда залишилася дружина, донька, син та дві онучки.

Домінюк Леонід Анатолійович (позивний Апостол) народився 13 жовтня 1963 р. у м. Горлівка Донецької області. Батьки Леоніда працювали будівельниками на Горлівському авторемонтному заводі. Закінчивши 8 класів середньої загальноосвітньої школи № 85, Леонід Анатолійович вступив до Горлівського індустріального технікуму. Під час навчання в технікумі закінчив автошколу «ДТСААФ» та здобув кваліфікацію водія. Був членом творчого колективу, грав на бас-гітарі, активно займався спортом. Після закінчення навчання Леонід Анатолійович отримав диплом із відзнакою за спеціальністю «Електрик наземний». Мрія стати військовим із дитинства не полишала Леоніда, тому після закінчення технікуму він вступив до Київського вищого танкового інженерного училища, яке також із відзнакою закінчив у 1988 р., на відмінно захистивши диплом із технічних дисциплін. Маючи право вибору з розподілу, Леонід вибрав для себе кар'єру прикордонника. Свою офіцерську службу лейтенант Леонід Домінюк розпочав на «Даху світу» — у високогірному прикордонному загоні на Памірі, у кишлаку Мургаб (Таджикистан), обійнявши одразу майорську посаду заступника командира мотоманевреної групи з технічної частини. На той час Леонід уже був головою сім’ї, виховував із дружиною Вікторією, з якою був знайомий зі школи й одружився після 1-го курсу училища, 3-річну донечку Катерину. Після трьох років служби Леонід Анатолійович перевівся до Казахстану, де і служив до 1992 р. У цьому ж році сім’я збільшилась — народився син Олександр. Після проголошення незалежності України за особистим бажанням Леонід Анатолійович повернувся для проходження служби на Батьківщину. Із 1993 р. проходив службу, обіймаючи різні посади у Донецькому прикордонному загоні (м. Маріуполь). У 2010 р. був звільнений у запас Збройних сил України, маючи в активі 27 календарних років вислуги військової служби. Вже у цивільному житті Леонід Анатолійович працював заступником директора підприємства з утилізації твердих відходів «Стимул» та начальником караулу охорони аеропорту «Маріуполь». У 2014 р. в Україну прийшла війна… Леонід Анатолійович не зміг залишатись осторонь і в лютому 2015 р. добровільно мобілізувався до рідного Донецького прикордонного загону, де і служив до своєї героїчної загибелі... 24 лютого 2022 р. Леонід Домінюк разом із побратимами зустрів ворога на позиціях у районі с. Новотроїцьке. Окупанти відтіснили українське військо до м. Волноваха, де мінометними обстрілами, «Градами» та артилерією знищували військових і мирне населення. Протитанкова прикордонна застава та 3-тя прикордонна застава прикордонної комендатури швидкого реагування «Новотроїцьке» виконували бойове завдання із прикриття підступів у районі залізничної лікарні. Три доби переважні сили російської федерації завдавали ударів по позиціях прикордонників. 7 березня 2022 р. російські війська здійснили спробу прориву вглиб міста, уразили з двох напрямків, одночасно обійшовши фланги підрозділів прикордонної комендатури. Маневруючи бойовими порядками, прикордонникам вдалося змусити агресора відступити. Після невдалої спроби оточення наших позицій ворог зазнав значних втрат у живій силі та техніці, війська російської федерації змінили свою тактику та перейшли до застосування диверсійно-розвідувальних груп. Противник не полишав спроб наступати під прикриттям артилерії та танків. Прикордонники, використавши БПЛА, у взаємодії з артилерійськими підрозділами Збройних сил України нанесли вогневе ураження по підрозділах противника, знищивши автомобіль «Урал» із боєприпасами. Підрозділ Леоніда Домінюка утримував фланги по вул. Спортивній у м. Волноваха під щільним вогнем супротивника. Леонід Анатолійович виводив особовий склад на позицію, визначивши місце для укриття, сам замикав групу і не встиг сховатися. Унаслідок нищівного артилерійського обстрілу прикордонник дістав важкі осколкові поранення, але весь час підтримував радіозв’язок із комендантом прикордонної комендатури швидкого реагування. Останні його слова в радіоефір були: «Апостол – 300. Передайте дружині та дітям, що я їх люблю». Шквальний вогонь артилерії тривалий час не давав змоги евакуювати пораненого. Унаслідок крововтрати від отриманих поранень Леонід Анатолійович помер. Короткочасна пауза в обстрілах надала можливість прикордонникам усе ж таки забрати тіло загиблого воїна. Поховали Леоніда Домінюка 25 березня 2022 р. на алеї Слави Краснопільського кладовища у м. Дніпро. Леонід Анатолійович Домінюк своїм особистим прикладом стійкості та незламності, холоднокровності у прийнятті рішень надихав підлеглий особовий склад на виконання бойових завдань. По-батьківськи ставився до молодого покоління, був наставником та учителем. Він залишився в пам’яті завжди усміхненим, спокійним і врівноваженим, справжнім патріотом своєї країни, людиною, яка щиро вірує в Бога. У Леоніда Домінюка залишилися дружина, донька, син та дві онучки. За бездоганну службу він був неодноразово відзначений відомчими нагородами та грамотами голови Державної прикордонної служби України, за жертовність і діяльність в церкві відзначений почесною медаллю та Благословенною грамотою Митрополита Київського і всієї України Предстоятеля Православної церкви України Єпіфанія. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України полковника Домінюка Леоніда Анатолійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).