Олексюк Максим Вікторович (Максон)

7 червня 2019 р. унаслідок артилерійського обстрілу позицій окремого загону спеціального призначення «Азов» 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького Національної гвардії України загинули двоє «азовців» — старший лейтенант Дмитро Пругло і сержант Максим Олексюк. Так звана Світлодарська дуга від початку неоголошеної війни на Сході залишається однією з найгарячіших ділянок лінії розмежування вогню. Нехтуючи всіма домовленостями, ворог продовжує підтримувати конфлікт на Донбасі і щодня здійснює провокаційні артилерійські обстріли українських позицій. Страждають від цього і мирні жителі, чиє життя для проросійських бойовиків нічого не вартує. Проте головною ціллю сепаратистів залишаються наші військовослужбовці. Так було і тієї страшної ночі, коли 10 воїнів «Азову», яким дивом вдалося вціліти в тому пеклі, отримали поранення та контузії різного ступеня. Для 23-річного сержанта Максима Олексюка (позивний Максон) ця страшна ніч стала останньою… Максим виріс у Калинівці, потім переїхав із батьками до Козятина. Рідні та однокласники пригадують, що Максим був спокійним, виваженим, любив спорт. Оминав суперечки й сам намагався ні з ким не сперечатися. Закінчив Козятинську загальноосвітню середню школу № 1. Класний керівник Максима Любов Федорук із болем згадує, що юнак був завжди наполегливим і справедливим. Намагався всього домогтися власними силами. «Мав гарні досягнення в спорті, особливо в стрибках у висоту, високі вольові якості. Перед фатальною ніччю Максим вийшов на зв'язок майже з усіма однокласницями», — додає вона. Після школи опановував професію водія у Вінниці. Потім був призваний на строкову військову службу до Маріупольської бригади Національної гвардії України, а згодом продовжив службу за контрактом у лавах окремого загону спецпризначення «Азов». За 1,5 роки служби проявив себе відповідальним військовослужбовцем та щирим товаришем. «Я з Максимом познайомився безпосередньо на бойових позиціях. Це було в січні, — говорить один із бойових побратимів сержанта Олексюка. — Ми почали гарно спілкуватися. Він з усіма ладнав і дружив. Мав багато планів на життя, зокрема дуже хотів освоїти військову справу і, мабуть, залишитися в частині. Не ховався за спинами. Адже там щодня відбуваються обстріли, жодні мирні ініціативи не діють». «Максим Олексюк для нас став бойовим товаришем, близьким другом, якого можна назвати братом. Кожен із нас буде згадувати його з усмішкою, бо він був життєрадісним хлопцем, — говорить друг Максима з позивним Білий. — Він був упертим, але добрим і тямущим. З тих бійців, кого не втримаєш на тилових позиціях. Максим завжди рвався в бій захищати країну, перемагати ворогів. Так сталося і тієї фатальної ночі». Військовий говорить, що Максим не мав у цей день виходити на бойове чергування, але він сам виявив бажання допомогти хлопцям облаштовувати позиції. Вірний і хоробрий воїн, сержант Максим Олексюк залишився відданим ратній справі до останнього подиху, поклавши життя за волю та незалежність своєї країни.