Казанцев Михайло Анатолійович (Мішаня)

41-річний військовослужбовець Михайло Казанцев загинув 6 серпня 2022 р. під час штурму ворожих позицій в районі с. Долина Донецької області. Українські захисники потрапили у ворожу засідку під час виконання бойового завдання. Щоб зменшити втрати, Михайло з ще одним побратимом залишився на позиції, прикриваючи відхід своїх товаришів. Михайло народився у росії, з дитинства проживав у м. Орджонікідзе (нині м. Покров) Дніпропетровської області. Після школи вивчився на водія та отримав посвідчення категорії «C». Закінчив професійне училище, де здобув фах токаря 3-го розряду. За своє життя змінив не одну роботу. Останні 8 років жив у м. Ірпінь під Києвом. Працював керівником відділу числового програмного керування у с-щі Бородянка. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік займався волонтерством. А 28 березня приєднався до добровольчого батальйону в Києві, займався зачистками територій від снарядів. Із 13 квітня перебував на Донеччині. Пізніше став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Замість позивного його всі називали Мішаня. «Для нашої сім'ї Міша був не тільки чоловіком та батьком. Він був для нас справжнім взірцем відповідальності, мужності, справедливості, рішучості. Життя підкидувало різні випробування, але він незламно їх проходив. На запитання: «Чому саме туди пішов, де йдуть запеклі бої?», його відповідь була така: «У мене варіантів не було. Я хочу, щоб ти з дітьми повернулась в Україну, а не туди, де буде все під владою росії». Хоча сам народився у далекій глибинці цієї проклятої росії. Але Господь розпорядився інакше, значить, наш Мішка свою місію тут виконав. «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх», — це слова з Біблії. Саме так загинув наш герой, який назавжди в наших серцях і пам'яті», — розповіла дружина Оксана. «Міша Казанцев. Один із героїв, який захищає нас тепер з небес. Ти ніколи не здавався. Не пасував перед труднощами. Не ховався за спинами. І твоя загибель — це ще один приклад великої душі. Ти загинув, щоб зберегти життя побратимів. Ми не знаємо, якими були твої останні хвилини. Сподіваємось, що смерть була миттєвою та безболісною. І впевнені, що до Бога ти прийшов, як і завжди, з усмішкою на вустах. Народившись в рабській росії, ти поклав своє життя за те, щоб твої діти жили у вільній Україні. Дякуємо тобі, наш Герою! Наш Мішаня!», — згадує знайома загиблого Ольга Гуріна. «Мішаня! Брате, друже! Я знав, що до тебе за допомогою можна було звернутися завжди і ти не відмовив би. Дякую Богу за тебе!», — зазначив друг Олексій. «Мішка був чоловіком слова: сказав — зробив. Завжди на позитиві. Він міг виконати будь-яке завдання, відповідальний, цілеспрямований, самостійний. Швидко вчився, якщо чогось захотів, завжди міг реалізувати. Він мудрий, розсудливий, простий, справжній... Він найкращий. З ним спокійно, надійно, безпечно. Такої любові, яку мав він, не мав ніхто. Завжди приходив на допомогу, підтримував. Він був лідером, він був прикладом для всіх. Я люблю тебе безкінечно, мій ведмедику», — зазначила подруга Сніжана. «У житті нам трапляються люди, які потім ідуть. Є такі, кого не шкода втратити, а є такі, як Мішанька, — друг, товариш, якого й досі уявляю частинкою свого життя. Мій старший брат», — написав друг Семен. «Ми пишаємося тим, що знали тебе. Ти був чудовою людиною», — написала подруга і колега Ірина. «Я був першим, хто вчив тебе виживати в умовах війни! Я був першим, хто вчив тебе відрізняти звук пострілу «Граду» і звук пострілу міномета! Але у Всевишнього, мабуть, свої плани на рахунок тебе! Братику, ти залишишся назавжди в моєму серці», — написав побратим Скіф. Поховали Михайла на Алеї Слави у м. Ірпінь. У захисника залишилося троє дітей.