Ковальов Микола Миколайович

Матрос Микола Ковальов загинув 3 квітня 2022 р. під час оборони м. Маріуполь на Донеччині внаслідок множинних осколкових поранень. Воїну назавжди 26 років. Микола народився у м. Снігурівка Миколаївської області. Закінчив Снігурівський професійний ліцей. Працював у закладі ресторанного господарства «МакДональдз Юкрейн ЛТД». Згодом пішов на військову службу за контрактом. На момент повномасштабного російського вторгнення чоловік служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Обіймав посаду номера обслуги розрахунку реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. З перших днів вторгнення чоловік разом із побратимами мужньо боронив Маріуполь. «Мій чоловік був світлою, доброю та чуйною людиною, обожнював дітей і свою сім'ю. Коли почалася війна, він був на околицях Маріуполя, захищав місто. А ми перебували під обстрілами в Миколаєві, звідки потім переїхали до Снігурівки і потрапили в окупацію. Зв'язок із чоловіком був нечастим. Щоб його почути, треба було йти в спеціальне місце біля дороги, де можна було поговорити максимум 2 хвилини, бо потім зв'язок зникав. В останній розмові він запевняв мене, що в них усе добре, вони з хлопцями мужньо захищають та боронять нас, обіцяв, що повернеться живим і з перемогою. Він до останнього боровся. Моя донька від першого шлюбу дуже любила мого чоловіка, називала татом. Перед тим як лягати спати, вона щодня просить показати фотографії та відео з ним. 27 квітня 2022 р. мені зателефонували і сказали, що мого чоловіка більше немає. Дізнатися більше я не могла, часу було мало, були сильні обстріли. Я прийняла рішення виїжджати з окупації з дитиною по замінованих полях… Я досі не можу прийти до тями і відпустити його», — розповіла Юлія Ковальова. У Миколи залишилися дружина і донька. Посмертно героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.