Сильченко Микола Миколайович (Кулібін)

Молодший сержант Микола Сильченко загинув 7 квітня 2022 р. у бою з окупантами поблизу с. Студенок на Харківщині. Життя захисника обірвав ворожий мінометний обстріл. Воїну було 35 років. Микола народився в с. Ярова Донецької області. Навчався в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті. Потім вступив в аспірантуру. Згодом був призваний на службу. У 2014–2015 рр. був учасником АТО. Служив у 22-му окремому мотопіхотному батальйоні, де був командиром бойової машини. Мав позивний Кулібін. Потім захистив кандидатську дисертацію. Працював у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті старшим викладачем, паралельно викладав на курсах водіїв у приватних автошколах. Був парашутистом харківського аероклубу. З початком повномасштабного вторгнення Микола знову став на захист України. Спочатку обороняв Харківщину. Брав участь у підриві Ізюмського моста. Потім приєднався до 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас». Обійняв посаду стрільця-гранатометника. За пів години до загибелі Микола заїжджав до батьків. Йому зателефонували та відправили на бойове завдання, з якого він уже не повернувся. «Це була дитина від Бога. У 8 років він попросив на день народження вулик із бджолами, а як навчився читати, то книги «ковтав». Він усе дитинство провів у батька в майстерні, в 10-му класі вже знав токарну справу. Микола весь час був зайнятий, не було такого, щоб бив байдики. Тепер я розумію, чому він так поспішав — через обмаль земного життя. Наш син самотужки топтав собі стежину у велике життя. Це була розумна, талановита і совісна людина. Він на згадку про себе залишив велику любов до своїх діточок, дружини, сестри та її сім'ї, батьків, книг, науки, природи та свободи», — розповіла мама загиблого. «Такої доброї, світлої, відданої людини більше немає. Він дуже любив Батьківщину. Коли я в нього питала, де б він хотів жити, завжди казав: в Україні. Я перепитувала: а де ще? І він знову казав, що в Україні. Микола дуже любив свою сім'ю, і вона для нього завжди була на першому місці. Дуже любив своє рідне село. Казав, коли батьки зістаряться, він переїде жити туди. Так, на жаль, і сталось. Але вже назавжди. Для мене Микола завжди живий, і я завжди чекатиму його обіцяний дзвінок. Діти дуже сумують за татом, вони знають, що він тепер завжди поряд із нами — на небі. Миколу ніхто не замінить, навіть немає такої людини, яка б стала з ним поряд», — додала дружина Валентина. Поховали Миколу в рідному селищі. У захисника залишились батьки, сестра, дружина і двоє дітей. На момент загибелі Миколи його доньці Олі було 2 роки, а сину Івану — 3. Посмертно молодший сержант Микола Сильченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.