- Укр
- Англ
Свиридов Микита Сергійович (Оскар)
8 червня 1996 – 4 лютого 2024
Старший солдат
Біографія
Микита Свиридов народився 8 червня 1996 року в місті Павлоград Дніпропетровської області. Дитинство провів у селі Миколаївка, куди родина переїхала, коли йому було шість років; там він закінчив місцеву школу. У 2012–2016 роках Микита навчався у Павлоградському фаховому коледжі НТУ «Дніпровська політехніка», здобув фах підземного електрослюсаря й працював за спеціальністю на шахті «Дніпровська».
Військова служба
Старший солдат, Стрілець-зенітникПісля початку повномасштабної війни, у 2022 році, Микита добровільно долучився до лав захисників. Служив у Національній гвардії України, був стрільцем-зенітником 3-ї окремої бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», воював на Харківському, Бахмутському та Запорізькому напрямках, виконуючи бойові завдання в складі зенітного розрахунку.
Уночі 2 січня 2024 року поблизу села Роботине Запорізької області Микита разом із побратимами повертався з бойового завдання на бронетранспортері МТ-ЛБ, який підірвався на ворожій міні. Він дістав важкі опіки майже всієї поверхні тіла та верхніх дихальних шляхів, понад місяць боровся за життя в лікарнях Запоріжжя, Дніпра та Вінниці, перенісши кілька операцій із пересадки шкіри.
Але, на жаль, отримані ушкодження виявилися занадто важкими, і 4 лютого 2024 року його серце зупинилося.- м. Павлоград, центральне кладовище, головна алея
Місце поховання
Фото і відео
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Наш помічник, гарний брат для молодшої сестрички — його не треба було довго просити допомогти доглянути сестру, яка була на шість років молодша. Любив книжки, історію, цікавився Чорнобилем, як і всі хлопці — футболом. Був дуже добрим і любив тварин. Подорослішавши, почав читати книги про Другу світову війну, цікавився зброєю. Трохи читав і про геополітику. Ще навчаючись у школі, казав: «Мамо, буде війна…» Я з нього сміялася. Ми дуже сумуємо за його сміхом, за нашим сином і братом. Одружитися він так і не встиг… не залишив нам онуків…
Вшанування пам'яті
На плиті гранітній — очі рідні,
Теплий погляд й усмішка твоя…
Доторкнусь до тебе я, мій рідний, —
І зігріється теплом рука моя…
Кожен раз з тобою розмовляю…
Кожен раз у відповідь мовчиш…
Я граніт до себе пригортаю,
Під яким ти вічним сном, рідненький, спиш…
Публікації
Ще не додано