Кулаковський Олег Анатолійович

Кулаковський Олег Анатолійович народився 6 січня 1982 р. у с. Кратова Говтва Диканського району Полтавської області. Мешкав у м. Полтава.
У 2000 р. був призваний на строкову службу, після завершення якої Олег підписав контракт із ЗСУ на 3 роки.
Пізніше спробував себе у підприємництві, займався перевезеннями по Україні та інших країнах Європи.
Попрацювавши у бізнесі, у 2020 р. сказав, що з дитинства хотів стати десантником і настав час піти за мрією. Коли Олег Кулаковський вперше прийшов до військової частини, командир запитав його: «Ти впевнений, що тобі це треба?». Новобранець відповів, що уже зробив свій вибір. Бути або десантником, або ніким. Жити тут і зараз й не турбуватися про минуле. Допомагати людям, бути вірним присязі, служити Україні. Так жив полтавець Олег Кулаковський.
«Десантники — це військові, які постійно або на нулі, або на навчаннях. Вдома вони бувають дуже рідко. На службі Олега помітили, бо він усе вмів робити руками. На нього можна було покластися. Він став водієм командира, вони спрацювалися, одне одному довіряли», — розповідають колеги.
Олег Кулаковський був людиною із високими моральними цінностями й гідністю. Завжди хотів усім допомогти, відчував відповідальність перед іншими. Якщо бабусі, яка живе у будинку поряд, потрібно скосити траву, то він ішов і пропонував свою допомогу. Якщо на сусідній вулиці будують дитячий майданчик, Олег брав інструмент і йшов до них або замовляв спорядження. «Він казав, що треба зробити або найкраще, або ніяк. Так-сяк він не любив й якщо щось робив, то вже не можна прискіпуватися. Йому треба все ідеально. З усім цим про себе мало думав й поспішав жити, хотів усе встигнути. А ще дуже любив спорт і починав ранок з пробіжки», — розповідають товариші.
Із 2020 р. Олег Кулаковський брав участь в ООС на Донбасі. 9 місяців у зоні проведення ООС, оборона позицій у с. Новолуганське й повернення додому. Нічого не віщувало біди, якби не повномасштабна війна.
Олег Кулаковський був командиром відділення підвозу та перевезення мінометної батареї окремої десантно-штурмової бригади. 24 лютого 2022 р. його колону розстріляли у м. Суми, коли вона їхала з навчань. Він одним із перших прийняв бій, але так і не дізнався, що знову стане батьком. Його син Олексій народився 14 жовтня, у День захисника України.
Похований у м. Полтава, на алеї Слави Затуринського кладовища. У героя залишилися дружина, чотири сини, батьки та сестри.
Сьогодні на честь Олега Кулаковського перейменовано пров. Уютний у м. Полтава — місце, де він проживав разом із дружиною і сином.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Кулаковського Олега Анатолійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).