Реготун Олег Петрович

«Життя і смерть вмістилося в один абзац у Книзі пам'яті та вікіпедії» Реготун Олег Петрович для пересічного відвідувача цього сайту — один із величезного списку загиблих героїв. Для нашої сім'ї — син, брат, батько і чоловік, Наш Олег. Горе прийшло в нашу родину прохолодним серпневим ранком, один телефонний дзвінок перевернув життя. Маленький 8-річний хлопчик ліг спати ввечері, наганявшись на вулиці ,веселий і щасливий, а прокинувся вже сиротою. Ще менша дівчинка, 3 років від народження, ще вчора щебетала татові по телефону: «Приїжджай швидше додому, тату!». Мати молилася цілодобово і щиро вірила в силу своєї молитви. Батько вірив, що ніхто, крім нас, мій син, моя плоть і кров, моя надія. Дружина молилась, вірила і чекала. Сестри вірили стриманим розповідям по телефону, що він збереже себе для діточок. Каска, бронежилет, професіоналізм — все було у Нашого Олега. Ніч із 5 на 6 серпня 2014 р. Луганський міжнародний аеропорт, жорстокі бої, ніч, виснаженість, кляті установки БМ-21, зброя, що несе страшну й смертоносну силу, яка руйнує тіла, розриває плоть і розбиває кістки — кінець життя! Про що була його остання думка? Чи боліло? Чи миттєво? Стільки питань. Ми щодня читаємо про героїв у фейсбуці, дивимося фільми про війну, купляємо танчики синам, ми — покоління, яке виросло, не знаючи війни на яву, і побажання мирного неба над головою звучало для нас як кліше. Горе прийшло з екрану телевізора, інтернету, газет, розмов у маршрутці до нас у двір, в нашу оселю! І тільки тоді стало реальним усе, що відбувається в країні, схаменіться, люди! Наш Олег — військовослужбовець, для якого честь і присяга були не порожніми словами. Але як же нам жити далі без нього? *** Викурить в тихий дощ за вікном обережно, тоді говорить: тішся бодай вже із того, що не приховуєш, де ти й хто ти, і з того, що літаки в небі над головою — усі на море, а не готові до бою повітряного і не з вантажем двохсотим — бо і таке може статися зовсім скоро. Дякуй щодня за те, що міцно тримається твоя стеля стін чотирьох; що часом отак приймаєш мене ночами, зрештою, просто за те, що сьогодні ніхто тебе не застрелив, доки ти йшла додому з новими сукнями та свіжими овочами — чи ти все ще думаєш, що із ким завгодно, лише не з нами? Радій, що вичитуєш зранку, коли ввімкнуть воду гарячу, а не досліджуєш списки вбитих цієї ночі. Нічого не бійся, купуй алкоголь, цигарки і свіжі суниці, бо, зрештою, жити поруч зі смертю — майже так само, як просто жити, хіба що менше часу залишається на дурниці. Іншими словами — спи, мала, хай щось хороше тобі присниться. Краплі висять на гілках, мокрий спокій пливе нічними дворами. Хто з нас насправді знає, що найкраще із того, що стається із нами, і що останнє. (К. Бабкіна) Від імені нашої родини, Реготун А. П.