Logo site

Вязовченко Олег Юрійович

25 грудня 1969 – 24 квітня 2022
Івано-Франківська обл. – Донецька обл.
https://back.memorybook.org.ua/flags/ua.svg
Старший лейтенантСтарший лейтенант
Орден «За мужність» III ступеняОрден «За мужність» III ступеня

    • Біографія

      Вязовченко Олег Юрійович народився 25 грудня 1969 р. у м. Івано-Франківськ у родині військових. Навчався в Івано-Франківській ЗОШ № 9. Дуже полюбляв справедливих та чесних людей, бо сам намагався нікого не образити. Був старостою класу. Після закінчення школи вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу. Згодом, продовжуючи родинну династію військовиків, вступив до Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища, після закінчення якого служив в одній із військових частин м. Івано-Франківськ. Залишивши військову справу, почав займатися комерційною діяльністю, згодом — ремонтно-будівельними роботами. Неймовірно любив Україну, наш край. Любив гори, подолав не одну вершину, захоплювався історією, любив займатися польовими розкопками. З початком повномасштабної війни добровольцем пішов захищати Україну. Його одразу призначили заступником командира роти з озброєння. Загинув 24 квітня 2022 р. під час мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання, поблизу с. Павлівка Донецької області. Похований на алеї Героїв міського кладовища у с. Чукалівка.

    • Військова служба

      Старший лейтенант

    • Місце поховання

      Ще не додано

    • Фото і відео

      Ще не додано

    • Україна пам'ятає

      Ще не додано

    • Спогади

      Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ять

    • Вшанування пам'яті

      Ще не додано

    • Публікації

      • Старший лейтенант Олег Вязовченко загинув 24 квітня 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу позицій українських оборонців під Волновахою на Донеччині. Йому було 52 роки. Олег народився в Івано-Франківську. Навчався у місцевій школі №9, потім – в Інституті нафти й газу. Після першого курсу зрозумів, що хоче бути військовим – як його діди і батько. Вступив до Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища. Коли повернувся до Франківська, служив в одній із місцевих військових частин. Але згодом полишив військову справу. Пробував себе у будівельному бізнесі. Після початку великої війни, 7 березня 2022 року, Олег Вязовченко вступив до ЗСУ. Захищав Україну у складі 68-ї окремої єгерської бригади на посаді заступника командира роти. «Пам'ятаю, як ми із сестрою йшли його проводжати. Він світився від радості. Шкодую, що не сфотографувала його тоді. Це була моя остання мить з ним поряд. Він був дуже гордим, що його не списали, хоч і мав проблеми зі здоров'ям. Казав, жалкує, що не пішов у 2014 році. Тоді його комісували, і він не зміг. Напевно, це була його мрія. Єдина, про яку я не знала…» – пригадує дружина захисника Тетяна Маркіна. Востаннє воїн розмовляв з дружиною напередодні загибелі. Звістку про смерть чоловіка Тетяна отримала лише за чотири дні – з військкомату. Увесь цей час чекала, що чоловік от-от зателефонує. «Олег для мене був другом. Для всієї нашої родини та дітей він був товаришем. Ми прожили разом 29 років. Дуже шкода, що він не став дідом. Не одружив доньок, не повів їх під вінець. Не дожив…» – говорить Тетяна Маркіна. Посмертно офіцера Вязовського нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою міського голови «За честь і звитягу». Рішенням сесії міської ради йому та іншим полеглим захисникам присвоїли звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська». 16 лютого в місті відкрили меморіальну дошку на його честь. Поховали Олега Вязовченка на Алеї Героїв в селі Чукалівка на Івано-Франківщині. Не дочекались свого захисника батьки, дружина та дві доньки.
        Платформа пам'яті 'Меморіал'