Пацалов Олександр Ігорович (Лев)

Солдат Олександр Пацалов (позивний Лев) помер 17 жовтня 2023 р. у Запорізькій обласній клінічній лікарні. За 6 днів до цього під час виконання бойового завдання біля с. Вербове Запорізької області дістав важкі поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. 23 вересня бійцю виповнилося 27 років. Олександр народився і жив у с-щі Кирнасівка Вінницької області. Після закінчення 9-го класу місцевої школи вступив до Тульчинського ВПУ № 41, де здобув фах водія-лісника. Мав неймовірний голос, його спів зачаровував із перших нот. Усі свята в його селищі, дні народження друзів і знайомих не обходились без його співів. У 2014 р. пішов працювати на Кирнасівську птахофабрику. У 2019–2020 рр. проходив строкову службу в ДПСУ. Згодом працював у різних сферах. 26 лютого 2022 р. чоловік добровільно був мобілізований до лав Національної гвардії України. Спочатку служив у в/ч 3008, а в березні 2023 р. був переведений до 14-ї штурмової бригади НГУ «Червона калина». Обійняв посаду кулеметника відділення взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) батальйону оперативного призначення. Пройшов навчання за кордоном, а на початку жовтня вирушив разом із побратимами боронити Запорізький напрямок. «Завжди веселий, життєрадісний, добрий, розуміючий, душа компанії — таким його пам'ятають і будуть пам'ятати друзі. Мій чоловік — Герой, без перебільшень. Я, як ніхто, знаю про його патріотичні погляди, любов до країни і свого селища, які він оспівував у піснях до останнього свого подиху. За словами побратимів, під час евакуації та транспортування з важким пораненням до лікарні Сашко співав пісню про червону калину, аж поки його не ввели у стан штучної коми. Одного вечора ми говорили з Сашою про війну і я його запитала: «Чому ти вирішив під час військового стану піти добровольцем, ти ж недавно зі строкової повернувся, і зараз знов в армію?». А Саша міцно обійняв і сказав: «У моєму житті є три важливі людини: ти, мама і брат. Я не хочу, щоб незрозуміло хто прийшов до нас додому і забрав нашу землю». Мій чоловік — кращий із кращих. Він мужньо боровся до останніх секунд свого життя. Він ніколи нічого не боявся, був максимально сміливим і мужнім. Побратими кажуть, що він був справжнім воїном, справжнім бойовим левом», — розповіла дружина загиблого воїна Віталіна. Поховали нацгвардійця в рідному селищі. В Олександра залишилися мама, брат і дружина.