Пристая Олександр Іванович (Балу)

Головний сержант Олександр Пристая (позивний Балу) загинув 17 вересня 2022 р. поблизу с. Амбарне на Харківщині. Група рекогносцировки батальйону потрапила в засідку російських окупаційних військ. У бою захисник дістав смертельні кульові поранення. Через місяць, 18 жовтня, йому мало виповнитися 47 років. Олександр народився і жив у м. Ужгород. Здобув фах токаря-фрезерувальника у ПТУ. У 1993–1995 рр. проходив строкову службу в лавах ЗСУ. Тривалий період працював у групі швидкого реагування в охоронному агентстві ТОВ СП «СЕНК». У 2015–2016 рр. у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади брав участь в АТО. Спільно з побратимами утримував позиції поблизу Донецького аеропорту. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік знову став на захист рідної країни від окупантів. Приєднався до 68-го окремого батальйону 101-ї окремої бригади територіальної оборони Закарпаття. На момент загибелі виконував обов'язки головного сержанта стрілецької роти. За час служби воїн був нагороджений відзнаками «За жертовність і любов до України», «Учасник АТО», «Учасник бойових дій», «Ветеран війни». «До повномасштабного вторгнення я ніколи не служив в армії та не брав до рук зброю. Ми були добре знайомі з Сашою і до війни, тож, потрапивши разом із ним до одного підрозділу, я відчував легкість у подоланні труднощів. Балу був надзвичайно доброю та щирою людиною, справжній моральний орієнтир і друг на фронті. У складній ситуації мені вистачало тільки перекинутися з ним поглядом, аби він сказав свою традиційну фразу: «Все буде добре», заспокоївши мої нерви. Він був справжнім патріотом України, хоробрим і самовідданим воїном», — розповів побратим загиблого Павло Величко. «Служба з Олександром в одному підрозділі на складному напрямку здавалася легшою та простішою. Він був чудовим наставником, водночас простим і легким у спілкуванні, підтримував і допомагав засвоювати всі ази військової справи. Це найдобріший з усіх військових, яких я знаю», — додав побратим Денис Ман. Поховали героя 24 вересня 2022 р. на Пагорбі Слави у рідному Ужгороді. У захисника залишилися дружина, діти, інші рідні, друзі та побратими.