Бабець Олександр Миколайович (Бар)

Головний сержант Олександр Бабець (позивний Бар) загинув 10 жовтня 2023 р. під час виконання службових обов'язків біля с. Первомайське на Донеччині. Під час ворожого артилерійського обстрілу дістав смертельні осколкові поранення грудної клітки. Захиснику було 50 років. Олександр народився у с-щі Софіївка Дніпропетровської області. Після школи навчався в Дніпропетровському технікумі, здобув фах електрика-монтера. У 1992–1994 рр. проходив строкову службу у м. Броди на Львівщині, був зв'язківцем, отримав звання молодшого сержанта. Згодом одружився, жив із сім'єю у с-щі Немішаєве Київської області. У мирному житті працював на ДСП «ЦППРВ» — комплекс виробництв «Вектор» у м. Прип'ять. В юності колекціонував марки. У 2016 р. Олександр поповнив лави 11-го батальйону «Київська Русь» 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. До 2021 р. брав участь в АТО / ООС, захищав та боровся за територіальну цілісність Луганської та Донецької областей, воював за Попасну, Широкине, Світлодарськ, Сєвєродонецьк, Соледар. У 2017 р. дістав перше осколкове поранення та контузію. Після реабілітації знову повернувся на фронт. Чоловік мав позивний Бар, що було скороченням від слова Barrett (американська снайперська гвинтівка). У вересні 2021 р. Олександр був демобілізований і повернувся до мирного життя. 25 лютого 2022 р. він знову взяв до рук зброю та вирушив на фронт. Спочатку потрапив на Київщину, де з такими ж добровольцями-партизанами боронив Бучу та Ірпінь, аж доки туди не зайшли ЗСУ. 18 березня Олександр приєднався до 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Був головним сержантом механізованої роти. Брав участь у боях на Миколаївщині, Херсонщині й Донеччині. Під час звільнення Херсона був двічі поранений, після чого все одно повертався на фронт. 1 грудня 2022 р. потрапив у Донецьку область, де згодом і прийняв свій останній бій. За гідну службу Олександр був нагороджений нагрудними знаками «Золотий хрест», «За зразкову службу», «Знак пошани», «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Хрест Військова честь». «Тато був неймовірним в усьому. Немає у світі таких слів, якими можна було б описати і передати нашу любов до нього. Він був, є і назавжди залишиться прикладом хорошої людини. Дуже важко вчитися жити без нього, а ще важче прийняти це. Це не сум. Це особиста трагедія», — розповіла донька полеглого воїна Анастасія. Поховали героя на кладовищі № 3 у с. Микуличі на Київщині. В Олександра залишилися дружина, син і донька.