Пінчук Олександр Мирославович (Піня)

Нацгвардієць Олександр Пінчук, позивний Піня, загинув 8 липня 2023 року в бою з окупантами на Запорізькому напрямку. Воїну було 27 років. Олександр народився у Миколаєві. Навчався в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Працював у поліції, потім пішов на службу до Національної гвардії України. Грав на гітарі і гарно співав, малював, смачно готував. Любив активне життя і жарти. Був душею компанії. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював за свою країну в лавах Національної гвардії України. Був бійцем 15-ої окремої бригади оперативного призначення. Боронив Миколаївську та Запорізьку області. За словами побратимів, у рідному Миколаєві Олександр кулеметним вогнем знищив стрілка окупантів РФ на дистанції понад 1 км. Він тоді сказав близьким: «Відступати, а тим більше пускати в рідне місто окупантів, не збираюся. І всі мої бойові побратими так само налаштовані знищувати ворога, незважаючи ні на які перешкоди». «Мій коханий був дуже сміливим, добрим, усміхненим, мужнім воїном. Немає слів, щоб описати його силу та велич. Був найкращим колегою, другом і товаришем, в кожного вклав свою частинку. Він – найкращий. Він – Герой», – розповіла дівчина загиблого Вікторія Шишкіна. «Піня був дуже дуже товариською та життєрадісною людиною, виконував найскладніші завдання, був професіоналом своєї справи. Для нашої військової сім'ї це дуже болісна втрата», – додав побратим. Поховали Олександра у рідному місті. У захисника залишилися мама ,бабуся, брат, інші рідні, кохана дівчина, друзі та побратими.

Олександр народився у Миколаєві. Навчався у школі, потім вступив до Одеського Державного університету внутрішніх справ. Після закінчення університету працював у поліції, а в 2019 році пішов на службу до Національної Гвардії України. На військовій службі показував себе відмінно, отримав нагороду учасника АТО, отримав великий бойовий досвід в протистоянню ворогу на сході України. Нацгвардієць грав на гітарі і гарно співав, малював, смачно готував. Любив активне життя і жарти. Був душею компанії. Постійно займався спортом. Олександр завжди посміхався, мріяв про сім'ю, сина і доньку. «Мій коханий був дуже сміливим, добрим, усміхненим, мужнім воїном. Немає слів, щоб описати його силу та велич. Був найкращим колегою, другом і товаришем, в кожного вклав свою частинку. Він – найкращий. Він – Герой», – розповідає дівчина загиблого Вікторія Шишкіна. Під час повномасштабного російського вторгнення гвардієць був бійцем 15-ої окремої бригади оперативного призначення Південного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Боронив Миколаївську та Запорізьку області. За свідченнями бойових побратимів, у рідному Миколаєві Олександр кулеметним вогнем знищив стрілка окупантів на дистанції понад 1 км. Він тоді сказав близьким: «Відступати, а тим більше пускати в рідне місто окупантів не збираюся. І всі мої бойові побратими так само налаштовані знищувати ворога, незважаючи ні на які перешкоди». Пізніше, коли загарбники були відкинуті від Миколаєва, Олександр разом з шістьма побратимами вирішили продовжувати активно воювати з окупантами. Вони перевелися у бойовий підрозділ, який і сьогодні продовжує вести активні бойові дії на Запорізькому напрямку. Згідно з розповідями командирів, Олександр був неймовірно відважною людиною, ніколи не відмовлявся від найризиковіших завдань, не боявся найлютіших обстрілів. Дуже позитивний, сміливий, завжди міг підтримати бойовий дух товаришів. Олександр загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Будучи кулеметником, він прикривав товаришів під час стрілецького бою. Не злякався і ворожого снайпера, продовжуючи під щільним і прицільним вогнем допомагати гвардійцям нищити окупантів. Ціною власного життя врятував життя своїх побратимів, бився з ворогом до останнього подиху. Під час ворожого штурму в Олександра влучив снайпер, а потім окупанти закидали його гранатами та накрили потужним вогнем артилерії.