Сидорчук Олександр Миколайович (Сидор)

32-річний солдат Олександр Сидорчук (позивний Сидор) загинув 7 лютого 2023 р. поблизу с. Іванівське на Донеччині. За день до цього виїхав із побратимами на позицію, через добу вони мали повернутися, але зв'язок з ними зник. Відтоді боєць вважався зниклим безвісти. Лише наприкінці року результати ДНК підтвердили загибель захисника. Олександр народився у с. Кам'яне-Случанське Рівненської області. У 2006 р. закінчив сільську загальноосвітню школу l–ll ступенів. Потім вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22, де здобув фах тракториста, машиніста бульдозера, машиніста одноковшового екскаватора. Пройшов строкову військову службу. Майже весь час працював на Селищанському гранітному кар'єрі водієм. Останнє місце роботи — Вирівський гранітний кар'єр, де був машиністом екскаватора. Цікавився історією України, любив читати книги та переглядати фільми. Вільний час здебільшого проводив у колі сім'ї. 19 червня 2022 р. Олександр був мобілізований до лав Збройних сил України. Пройшов навчання. Із серпня служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Обіймав посаду водія-машиніста екскаватора інженерно-позиційного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти охорони батальйону логістики. Брав участь у бойових діях на Харківському та Донецькому напрямках. «Саша був найкращим татусем і люблячим чоловіком. Завжди привітний, життєрадісний. Коханий любив справедливість, ніколи не відмовляв у допомозі. За словами командира та побратимів, Саша був відповідальним і мужнім воїном. Попри складні ситуації, завжди усміхався та жартував. Неодноразово підставляв своє плече допомоги побратимам і ніколи не скаржився на труднощі. Він не просто мій чоловік, він — гідний син України. Він знав, що таке совість, честь та принциповість. Я знаю, що Саша дуже хотів жити, мав безліч планів і мрій. Коханий хотів, щоб його діти росли у вільній країні під мирним небом, і віддав за це найцінніше — своє життя. Він був найкращим сином, хорошим братом, люблячим батьком для ще таких маленьких діток, коханим чоловіком, вірним другом, надійним побратимом. Назавжди у наших серцях. Ми з дітками дуже пишаємося нашим героєм. Він — наша опора, яка оберігає нас із неба. Дуже любимо і сильно сумуємо за ним», — написала Юлія Сидорчук. Поховали десантника 26 січня 2024 р. у с. Селище Рівненської області, де він жив із родиною. Вдома на Олександра чекали батьки, сестри, дружина і двоє дітей. Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.