Степанищев Олександр Олександрович (SMIT)

Старший солдат Олександр Степанищев (позивний Smit) загинув 5 травня 2024 р. біля с. Григорівка на Донеччині. Дістав смертельні поранення під час ворожого мінометного обстрілу. У червні захиснику виповнилося би 44 роки. Олександр народився у с. Колюхів Вінницької області. Здобув середню освіту та одразу пішов працювати. Був різноробом на будівництві. Близько 10 років захоплювався нумізматикою. Поет, написав багато віршів. Під час повномасштабної війни, у липні 2022 р., долучився до лав Збройних сил України. Чоловік служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді. Обіймав посаду старшого стрільця. За свою службу неодноразово був відзначений нагородами. Племінниця героя Анастасія розповідає: «Я — рідна племінниця загиблого та військовослужбовиця того ж батальйону, де ми разом із ним служили! На жаль, провоювали разом недовго. Його не стало, але обіцяю зробити все, аби наблизити перемогу та стерти з лиця землі нечисть, яка руйнує родини, покоління та все на своєму шляху! Найстрашніше мені як медику, котра вірила до останнього, що він буде жити, вивозити його, супроводжувати і бачити, що вже все, його не повернути, більше не обійняти, не поцілувати, не почути його приємних слів та віршів, не посміятися від душі над його жартами. І тому хочу сказати віршем про свого дядька: В твою загибель я повірити не можу, тому що ти для мене був усе! Немов сновида, я все ходжу, ходжу… З думками: «А, можливо, ж пронесе?» Аж ні, не пронесло, війна ця клята Забрала молоде твоє життя! Не вірю я, та ж будь вона проклята За те, що ти пішов у небуття! Надія не вмирала до останнього, Аж ні — забрали все ж тебе ці небеса. Залишив ти маля своє й своє кохання Тепер не вірю я у жодні чудеса». Поховали захисника в рідному селі. В Олександра залишились мама Неля Павлівна, цивільна дружина Василина, син Тимофій, сестри Валентина та Олена, племінники Олександр та Андрій, племінниці Анастасія та Богдана.