Загинайченко Олександр Олександрович (Санич)

Молодший сержант Олександр Загинайченко (позивний Санич) загинув 7 квітня 2022 р., обороняючи м. Вугледар на Донеччині. Близько 5.00 в районі с. Микільське ворог здійснив спробу танкового наступу на позиції українських оборонців. Розпочався бій. Через 4 години невдалих спроб окупанти почали відступати, прикриваючись танками. Снаряди влучили в позицію, де перебували троє друзів, серед яких і Олександр Загинайченко. Усі вони загинули. У травні Олександру мало виповнитися 50 років. Олександр народився і жив у Миколаєві. Здобув середню освіту. Понад 20 років служив у пожежних частинах рідного міста. У 2014 р. брав участь в АТО на Донбасі. Потім повернувся на службу в МНС. Останнім місцем роботи був Державний воєнізований гірничорятувальний загін ДСНС України. У вільний час любив рибалити, зустрічатися з друзями, їздити на природу. 24 лютого 2022 р. чоловік пішов до військкомату, прагнучи захистити рідну країну. Спочатку потрапив до 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ, потім — до 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Обійняв посаду командира мотопіхотного відділення та знову вирушив на Донбас. «Запобігти, врятувати, допомогти» — гасло служби МНС, за цим принципом жив і Сашко. Коли розпочався Майдан, напружено спостерігав за подіями. У березні 2014 р. таки витиснув з військкомату повістку і був невимовно щасливий з того. Далі були Харків, Дебальцеве, Попасна, Врубівка. Тоді найбажанішими словами були: «Все добре, без втрат». А найбільш мотивуючими для мене: «Зрозумій, у мене тут зовсім діти, що я скажу їхнім мамам?». Пишався тим, що всі повернулися додому живими. Знову мирний Миколаїв. Повернувся на службу до одного з підрозділів МНС. Знову улюблена риболовля, посиденьки з друзями, поїздки в ліс, на море. Сашенька не відмовляв у допомозі, був гарним братом, другом, душею компанії. Збирався будувати будинок, жити мирним, повним життям, подорожував. Там, попереду, було ще так багато цікавого і того, що ще не бачив. І ось жахливий ранок 24 лютого 2022 р. Без вагань, добровільно пішов до військкомату. Друзі з часів АТО уже чекали, бо є така професія — захищати Батьківщину, бо справжні чоловіки. Слів: «Все добре, без втрат» вже не було. Потрапили в оточення… вийшли. Хлопці довіряли і покладалися на Санича, а він дбав про них. Справедливий, сильний, вільний і нескорений, жорстокий і добрий, дотепний і турботливий. Таким ми і будемо пам'ятати Санича», — розповіла дружина загиблого Тетяна. Поховали захисника на Корабельному кладовищі у рідному Миколаєві, поруч із двома друзями. Вдома на нього чекали брат і дружина. Посмертно Олександр Загинайченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.