Зубар Олександр Олексійович

56-річний солдат Олександр Зубар помер 7 жовтня 2022 р. у лікарні м. Рівне. За три місяці до цього, 3 липня, дістав мінно-вибухові та опікові травми під час виконання службових завдань в районі с. Верхньокам'янське на Донеччині. Олександр Зубар народився у с. Бутове Луганської області. Навчався у Бутівській середній школі. Після закінчення 8-го класу продовжив навчання в Старобільському СПТУ № 93, де здобув професію газоелектрозварника, сантехніка. У 1984–1986 рр. проходив строкову службу. Після демобілізації працював на підприємстві «Вторчермет» у м. Старобільськ. Любив землеробство, вирощував овочеві та зернові культури. Був палким патріотом. Входив до організації «Схід і Захід разом». На початку російсько-української війни в 2014 р. чоловік став на захист України. Спочатку вступив до Старобільської самооборони, а згодом — до батальйону «Айдар». Брав участь у звільненні с-ща Новоайдар та м. Щастя Луганської області, боронив позиції біля м. Золоте. У 2015 р. був нагороджений пам'ятною медаллю «За оборону Щастя», медаллю «За участь в антитерористичній операції» та нагрудним знаком батальйону «Айдар». Із початком повномасштабного вторгнення Олександр повернувся у стрій. У перші дні приєднався до Старобільської ТРО. Служив у 119-му батальйоні 111-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Разом із побратимами боронив Донеччину й рідну Луганщину від російських окупантів. «Тато був справедливим, завжди відстоював правду і захищав тих, хто мав рацію. Дуже добра і світла людина, міг віддати своє задля добра інших. Ніколи не жалівся на щось — у нього все завжди було добре, що б не сталося», — розповіла донька загиблого Маргарита. Поховали Олександра на Алеї Слави кладовища «Нове» у м. Рівне. В Олександра залишилися дружина, донька, син, а також інші рідні, друзі та побратими. Захисник нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної Церкви України. А в 2023 р. герою присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного».