Мельніков Олександр Валерійович (Душман)

Військовослужбовець Олександр Мельніков (позивний Душман) загинув 1 квітня 2022 р. під час відбиття ворожої атаки поблизу с. Роздольне на Донеччині. Воїну назавжди 25 років. «Ми прибули на місце, щоб закріпитися, і приблизно через пів години ворог почав наступати, прикриваючись важкою бронетехнікою, стріляв з усього, що мав. Бій був дуже важкий і кривавий. Тоді полягло багато моїх побратимів. Я був тяжко поранений. Душман підбіг до мене і підняв, із побратимами намагався мене тягнути. Потім дав попити і сказав лежати та не ворушитися, а сам із хлопцями повернувся на поле бою давати відсіч ворогу. Він зробив усе і навіть більше для захисту Батьківщини, відчайдушний патріот із величезною силою духу. Загинув, співаючи гімн України в обличчя ворогам. Таких, як Душман, одиниці. Він загинув Героєм…» — розповів побратим загиблого із позивним Банщик. Олександр народився у с. Мар'ївка Запорізької області. Там закінчив школу. У 2012 р. вступив до Запорізького професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув фах помічника машиніста тепловоза. Під час навчання підробляв, брав нічні зміни у магазині, викладав товар, щоб мати свої гроші й допомагати матері. Попри велике навантаження, дуже добре закінчив навчання і за розподіленням потрапив на Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь». Навесні 2017 р. був призваний на строкову військову службу. Повернувся додому восени 2018 р. Поїхав працювати за кордон, але не сподобалося, тому приїхав додому. Повернувся на колишнє місце роботи, де і пропрацював до початку повномасштабної війни. Деякий час чоловік займався українським бойовим мистецтвом Спас, брав участь у змаганнях, отримував грамоти та медалі. Потім почав цікавитися малюванням. Любив усіх тварин: від кошеняти до дикої качки, міг останні гроші віддати на їхнє лікування. Та найсильніше любив своїх племінників — піклувався, доглядав, дарував подарунки, вони також його обожнювали. Мріяв створити сім'ю й виховувати доньку. На початку повномасштабного російського вторгнення Олександр був у відпустці. Він пішов добровольцем до військкомату, нічого не сказавши рідним. 27 лютого 2022 р. уже був зарахований до лав ЗСУ. Потрапив до новоствореного 6-го окремого стрілецького батальйону, який складався із добровольців Запорізького краю. Обіймав посаду старшого стрільця у стрілецькому взводі стрілецької роти. «Мій братик — найкраща людина, яку я знаю. Завжди ним пишалася і завжди буду. Дуже розумний, з чудовою пам'яттю, легко всього навчався. Ніколи нікого не обговорював, не засуджував, тільки добре слово, підтримку і допомогу можна було від нього отримати. У ньому було стільки доброти, любові, розуміння і водночас сміливості, мужності та сили духу — все це поєднувалося в прекрасній людині. Був справжнім другом. Усі, хто знав Сашу, любили і поважали його. Наш Саша був би найкращим чоловіком і батьком, вірним, люблячим, турботливим... Втратити його — це таке горе для нас, яке не зможуть передати жодні слова. Світ став порожнім. Минув час, а я досі не уявляю життя без нього... Зроблю все, аби мої діти все знали, пам'ятали і пишалися своїм дядьком-Героєм», — поділилася старша сестра воїна Вікторія Агаєва. Похований герой у рідному селі. В Олександра залишилися мама, сестра, племінники, інші рідні, друзі та побратими. Посмертно Олександр Мельніков нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.