Симоненко Олександр Віталійович

Солдат Олександр Симоненко (позивні Дєрзкій, Сем) загинув 14 липня 2024 р. під час ворожого кулеметного обстрілу поблизу с-ща Нью-Йорк на Донеччині. Захиснику було 27 років. Олександр народився у м. Лубни на Полтавщині. Опанував фах майстра ресторанного обслуговування у професійно-технічному училищі № 53 у с. Войниха. Професійно займався єдиноборствами: фрі-файтом, панкратіоном, грепплінгом, змішаними бойовими мистецтвами. Цікавився музикою, автомобілями, смачно готував. Працював у різних сферах: охоронцем в «АТБ», експедитором, піцейолою, таксистом. Але зрештою знайшов себе у військовій справі. Із початком повномасштабної війни Олександр добровольцем став на захист своєї країни від окупантів. Спочатку був у місцевому ДФТГ № 1, згодом мобілізувався до ЗСУ. Служив у 120-му окремому розвідувальному полку. Був кулеметником-розвідником. Захисника нагородили командирською відзнакою «Готові до спротиву», а також орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). «Мій коханий — це незамінна людина. Чудовий батько, який робив усе для нашого сина Дмитра. Настільки чарівний, харизматичний, веселий, сильний і розумний. За місяць до смерті став командиром групи, чим дуже пишався. Дуже любив собак. Завжди допомагав. Він кохав мене понад усе на світі. Мій коханий житиме, доки живе моє серце, бо моє серце це і є мій коханий», — сказала дружина воїна Луїза. Поховали Олександра на Алеї Героїв Новаківського цвинтаря у Лубнах. У нього залишилися батьки, брат, дружина та син.