Танцюра Олександр Володимирович (Жора)

Головний сержант Олександр Танцюра (позивний Старий) загинув 23 березня 2022 р. у Маріуполі Донецької області. Під час артобстрілу, виконуючи бойове завдання, отримав поранення, несумісні з життям. Тіло захисника вдалося повернути додому 19 травня 2023 р. Олександр народився в м. Лубни на Полтавщині. Навчався у школі № 5. Після 8-го класу вступив до Лубенського ПТУ № 12. Вивчився на електрика. Відслужив строкову службу. Працював за спеціальністю на підприємстві «ВАЛТЕКС» та хіміко-фармацевтичному заводі, був охоронником у приватній фірмі. З 2014 р. воював у складі полку «Азов». Був інструктором зі стрільби. Двічі був поранений. Через це не бачив на одне око й погано чув на одне вухо. У квітні 2022 р. планував демобілізуватися. Але почалася повномасштабна війна. Олександр продовжив воювати. Разом із побратимами обороняв м. Маріуполь. Був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За оборону Маріуполя», медаллю «Захисник Маріуполя», орденом «Лицарський хрест добровольця» Всеукраїнського союзу ветеранів АТО, відзнакою полку «Азов» «Широкинська операція», орденами «За мужність» ІІІ і ІІ ступенів. Останньою нагородою був відзначений уже посмертно. «Його мамі Парасковії Климівні 80 років. Вона дуже тяжко переживає втрату сина. Розповідає, що Саша ще змалечку був добрим, з усіма знаходив спільну мову. Обожнював велосипед, машини, риболовлю, любив їздити по гриби. Був патріотом своєї країни. Часто казав: «У мені тече козацька кров». Із 2014 р. пішов захищати країну. Побратими згадують, що Олександр завжди був на позитиві. Навіть коли отримав тяжке поранення в живіт, усміхався і заспокоював товаришів: «Та все буде добре». Проте поранення виявилося несумісним із життям. Про смерть сина мама дізналася по телефону від патронатної служби «Азову». Довго не могла повірити, а тим паче змиритися. Пройшла виснажливу ДНК-експертизу, яка тривала 10 місяців. Тіло вдалося забрати додому лише через 1 рік і 3 місяці. Коли Сашу ховали, приїхали його побратими. Буквально на кілька годин, щоб віддати йому честь. Казали, що поважали й цінували Олександра. Прислухалися, знали, що Старий ніколи поганого не порадить і не підведе. Він завжди був душею компанії. Мама розповідає, що в ньому поєдналися надзвичайна любов до людей, миролюбність і непримирима ненависть до ворогів. Понад усе він любив Україну. Його син Сергій, дізнавшись про загибель батька, одразу пішов воювати. Взяв його позивний Старий. Але отримав контузії та поранення, нині звільнений із лав ЗСУ», — розповідає Валентина Савченко, спеціаліст сектора по роботі з органами самоорганізації населення Лубенської міськради. Олександра поховали на Алеї Слави Героїв Новаківського цвинтаря в м. Лубни. У захисника залишилися мати, дві дочки, троє синів і троє онуків.