Ткаченко Олександр Віталійович (Домовий)

Солдат Олександр Ткаченко (позивний Домовий) загинув 16 січня 2023 р. під час штурму м. Бахмут Донецької області. Воїну назавжди залишилось 23 роки. Олександр народився в с. Рівне Кіровоградської області. У 2016 р. закінчив місцеву школу № 2 та вступив до Центральноукраїнського технічного університету в м. Кропивницький. Навчався на спеціальності «Архівна, бібліотекарська та ділова справа». Фах вибрав сам, хлопця приваблювала така робота. Після двох курсів навчання перевівся на заочне відділення, щоб працювати і мати кошти на свої захоплення. Пішов працювати на термінал ТОВ «Нова пошта» у Кропивницькому. Багато читав, зокрема історичні, фантастичні та художні книги. Добре знав географію, мав гарну пам'ять. Любив грати в настільний теніс, мав багато нагород. З дитинства захоплювався риболовлею. Дорослим накупив собі різноманітних снастей, знаряддя, багато часу проводив на риболовлі, зокрема і взимку. Водночас і до комп'ютера у нього теж лежала душа, особливо до гри «Сталкер». Працюючи на «Новій пошті», перевівся до Києва, на інноваційний термінал, щоб бути ближче до зони відчуження, оскільки захопився походами. Постійно тренувався, підвищував свій рівень витривалості. Ледь не щодня займався фізичною підготовкою. «Олександр жив незвичайним життям. Як казали його друзі й він сам, він був «похідник». Не «мандрівник», не «турист», а саме «похідник». Він жив походами. Це, по суті, те саме сталкерство. Переважно ходив одинаком. Інколи з однодумцями. Це були різні дикі, не туристичні локації, це була певна гра на виживання. Багато ходив у Карпати, нетоптаними стежками... У будь-яку погоду й пору року. Понад 20 разів був у Чорнобильській зоні відчуження. Він нею марив», — розповідає його батько Віталій. Останні три роки хлопець почав професійно займатися фотографією, завдяки роботі зміг купити хорошу камеру, об'єктиви та інші аксесуари. Знімати ж йому було що. Незабаром до захоплень додалося ще одне: «чорне» дигерство — це дослідження підземель, закинутих каналізаційних мереж та інших підземних об'єктів. Сашко багато ходив підземним Києвом, відкриваючи нові ходи та історичні закинуті локації. Він був у пошуках адреналіну, і це мало багато різноманітних виявів. Знайшов собі друзів, таких самих сталкерів. «Сашу поважали та любили в усіх колективах: від школи до фронту. Він був добрим, розумним, цілеспрямованим, незалежним, вольовим. Він умів відстоювати свою думку, але поважав інших. Це сильна і талановита особистість. Була», — додає батько. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр долучився до лав добровольчого формування територіальної громади «Легіон-д» (батальйон «Реванш»). Перші пів року підрозділ був на блокпостах, виїздив на зачистки звільнених населених пунктів, працював у с. Мощун. Влітку 2022 р. хлопець пройшов навчання і перевівся до Головного управління розвідки Міноборони України. Спочатку був зв'язківцем, відповідав за зв'язок між підрозділами по всьому Бахмуту. Потім перевівся у штурмову групу спецпідрозділу «Шаман». Сашко казав: «Ти знаєш, тату, ГУР — це те, що мені було потрібно, куди я хотів потрапити. Це мій напрям, я знайшов те, що шукав у своєму житті». Проте через 1,5 місяці жорстоких боїв за Бахмут осколок міни влучив у його серце. 20 січня 2023 р. воїна поховали в рідному селі. Вдома на Олександра чекали любляча родина, близькі та друзі. Після загибелі воїна друзі та побратими організували в Києві виставку його робіт, яка тривала місяць. Потім рідні провели таку ж виставку і в Кропивницькому.