Білобровка Олексій В'ячеславович

Старший солдат Олексій Білобровка загинув 18 березня 2023 р. під час артилерійського обстрілу в бою з окупантами за м. Бахмут на Донеччині. Попри те, що місце, де він загинув, вже перебувало у сірій зоні, побратими пішли туди, щоб забрати тіло. Казали, що не мали права його там залишити, бо він був одним із найкращих. 30 березня воїну виповнилося би 29 років. Олексій народився у м. Комсомольськ (нині м. Горішні Плавні) Полтавської області. Після закінчення загальноосвітньої школи № 6 вступив до Комсомольського професійно-технічного училища № 15, де здобув фах слюсаря-ремонтника, машиніста бульдозера та автогрейдера. У 2015–2016 рр. проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил України. У 2017–2018 рр. працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті. Олексій із дитинства займався спортом, став справжнім майстром східних єдиноборств, організував та проводив тренування з тайського боксу. Після одруження переїхав до Ірпеня на Київщині. Співпрацював зі спортивним клубом «Бойова Жаба» (м. Ірпінь), клубом кікбоксингу «IPPON» (м. Буча). Навчав дітей і дорослих. Любив організовувати спортивні заходи, які об'єднували всіх його учнів. Щиро ставився до кожної людини. Цікавився іноземними мовами, любив читати. Повномасштабну війну Олексій із дружиною та 11-місячною донькою зустрів в Ірпені. Чоловік не сидів на місці: захищав укриття, діставав їжу та воду, допомагав сусідам забирати тіла загиблих родичів. Зумів вирватися з міста 7 березня. Дивлячись на весь жах, що відбувався, Олексій вирішив стати на захист України. Поповнив лави в/ч А4118, де обіймав посаду старшого стрільця. «Олексій — справжній, доброзичливий, чуйний, чистий і добрий серцем. Чудовий друг, тренер, спортсмен, син, брат, чоловік, батько та наш Герой. Давав віру та надію на те, що в нашому світі ще можуть бути такі люди, як він. Його сміливість і відданість назавжди залишатиметься прикладом для кожного...» — розповіли його близькі та рідні. «Олексій був найкращим батьком і чоловіком, його скромність переважала лише його доброта, вiн завжди віддавав більше, ніж мав. Настільки чистий серцем, що часом здавалося, що це неможливо. Поняття дружби для нього було святим, він був людиною, яка була мені другом, а стала сім'єю. Олексій володів такою великою внутрішньою силою, що, здавалося, тільки на таких людях і тримається світ…» — додав товариш Євгеній Неклюдов. «За 20 років нашої дружби Олексій став невід'ємною частиною мого життя, я любив його, як рідного брата. Завжди буду пам'ятати оптимізм і доброту Льоші. Він був найкращим батьком для своєї маленької донечки Майї та коханим чоловіком і справжньою опорою для дружини Лєри. Олексій безмежно любив свою сім'ю і завжди її оберігав», — пригадав Влад Іглінський. «Мій друг Олексій був дуже доброю, чесною, чуйною, справедливою та мужньою людиною. У мене не вистачить слів, щоб описати його», — зазначив Віталій Бойко. «Найдобріша людина, яку я знав, людина з величезним серцем. Він завжди дбав про своїх рідних, друзів, просто знайомих. Завжди був людяним, справедливим, щирим. Ми навіть у школі інколи називали його Милосердя. Скільки в Олексієві було натхнення, мотивації, яку він передавав дітям. Як він їх підтримував, переживав за них, як вони поважали та любили Олексія. Світ втратив дуже велику людину, яка була взірцем справедливості, доброти та людяності», — написав Максим Богодист. Поховали полеглого воїна під залпи почесної варти на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно» у м. Горішні Плавні. В Олексія залишилися мама, дружина, донька, брати, безліч друзів і побратими.